17

Мама почала підготовку до весілля вже наступного дня. Наш дім був завалений людьми. Кілька поварів, які приїхали зі своїми стравами, аби мама обрала найкращого. Кондитер з трьома видами найдорожчих тортів. Декоратори, ведучі і навіть церемонімейстер.

Всіх цих людей жінка по черзі приймала в холі. Я не погодилась спускатись і навіть відмовилась від їжі. Все це мене гнітило, хоча я знала, що Лаям скоро мене звідси забере.

Та на щастя, до нас нагодилась Анна. Батьки її просто обожнювали. Гарно вихована відмінниці і крім того з шалено багатої родини. Хороша претендентка в подруги.

Вона постукала до мене у двері.

-Рейчел, відкриєш?-тихо запитала вона. Я схопилась з ліжка і підбігла до дверей.

-Як тобі вдалось вмовити батьків впустити тебе?-запитала я, кидаючись на неї з обіймами.

-Маю вроджену переконливість.-усміхнулась вона. Я зачинила за нами двері і подруга вмостилась на ліжко, відкриваючи свій портфель.-Я дещо взяла для нас.-каже вона і дістає два ланчбокси з обідами.

Картопля фрі, салат з яловичиною і печіво з цукатами - це їжа з кафе біля нашого університету. Ми ходимо туди перекусити, коли в когось з нас поганий настрій.

-Ти найкраща.-кажу я і Анна сміється.

-Твоя мама влаштувала там справжнє пекло.-каже дівчина і ми починаємо їсти.-Вона навіть мене просила скуштувати торт і обрати найсмачніший.

-Це просто жах. Я ледь тримаюсь.-чесно зізнаюсь я, закидаючи в рот картоплю.

-Так, це жах, твої батьки вже офіційно оголосили про заручини. Всі соціальні мережі гудуть.-каже дівчина і я закочуюю очі.

-Добре, що в мене забрали телефон і я цього не бачу.

-Що сказав Лаям? Він вже в курсі?

-Так. В нас є план.-відповідаю я.

-То кажи!-веселішає подруга.

-Все просто. Він викраде мене.-пояснюю я і Анна сміється.

-Якось не надійно, тобі так не здається? Твої батьки знайдуть тебе навіть під землею.

-Я знаю. Та коли я буду на території Лаяма, все буде простіше. Силоміць мене ніхто не забере.Та годі вже про це кляте весілля. Розкажи мені ще про якісь новини.

-Нууу.-тягне Анна.-Сьогодні я йду на побачення з Паксом. Я обіцяла йому послугу за послугу.-пояснює брюнетка.

-Це коли він дав тобі номер Лаяма?-уточнюю я.-Ти так і не була з ним на побаченні.

-Так. Насправді я навіть не знаю куди ми поїдемо. Він сказав вдягатись не дуже офіційно.

Ми ще трохи потеревенили і Анна вимушена була піти, а матір знову спробувала мене змусити спуститись до неї, та я так само зачинилась в кімнаті.

****

Коли на вулиці стемніло, в моєму вікні зʼявився Лаям і це вже не було якоюсь несподіваною чи дивною річчю. Навпаки, злавалось абсолютно нормальним. Він скинув з голови капюшон і приклав пальця до губ.

-Внизу твій батько.-прошепотів хлопець і застрибнув у кімнату.

-Нащо ти так ризикував?-сказала я і обійняла хлопця. Його запах мʼяти дурманив мій мозок і я втрачала здатність думати поряд з ним.

-Збирай найнеобхідніші речі. Я забираю тебе звідси.-шепоче він мені на вухо і піднімає пальцями підборіддя для ніжного поцілунку. Його губи такі гарячі і солодкі, що я ледь відриваюсь від них.-Будь ласка, Рейчел...-благає хлопець і я нарешті відступаю. Бігаю очима по кімнаті і нарешті зосереджуюсь.

Тихо відчиняю дверцята шафи і беру найменшу свою сумку. Я закидаю туди свої блокноти з універу, кілька комплектів нижньої білизни і такий собі зручний набір речей. Джинси, велосипедки і два светри. Потім проходжу у ванну - розчіска, косметичка і найголовніше. Відкриваю шафку де зберігається моя шкатулка з прикрасами. Дістаю звідти каблучку Декарта, кілька секунд на неї дивлюсь, потім закидаю у маленьку кишеньку сумки.

Лаям поглядає крізь вікно і метушливо обводить кімнату поглядом.

-Ти готова?-запитує хлопець і я ставлю маленьку сумку на підлогу.

-Тільки перевдягнусь.-шепочу я. З шафи я дістаю легенси, білі високі гетри і чорне худі. Швидко замінюю піжаму, на цей одяг і натягую кросівки. Озираюсь довкола в пошуках резинки. На столі. Хапаю і збираю волосся назад, потім накидаю капюшон.-Готова.-повідомляю я.

Лаям киває.

-Я спущусь першим. Уважно дивись куди я ступатиму і повторюй за мною. Щойно я буду на землі, скинеш сумку. Вікно зачини за собою.-проводить інструктаж хлопець.

-Гаразд.-шепочу я.

Лаям спритно вилазить на підвіконня, хапається на нього руками і по виступам на стіні тягнеться до зливної труби. Звідти вже відомими мені рухами опускається на землю.

Я кидаю йому сумку, в надії, що це не викличе багато шуму. Тіло вкривається мурашками і я відчуваю як починаю рідше дихати. Намагаюсь діяти тихо і теж вилажу на підвіконня.

Останній раз обвожу поглядом кімнату - я не була тут щаслива. З легкістю знахожу ногами виступ, зачиняю вікно і хапаюсь за трубу. Кілька секунд і я вже відчуваю, як Лаям підхопив мене за талію і опустив на землю.

В темряві я майже не бачу його очей, але по ним намагаюсь зрозуміти чи все я правильно роблю.

Хлопець цілує мене в ніс, опаляючи обличчя своїм гарячим диханням. Стає легше. В одну руку він бере мою сумку, в іншу - мою руку, і веде мене крізь темряву до найближчого закутка. Ми пробираємось до сусіднього будинку і через їх задній двір опиняємось на сусідній вулиці.

Тут горить лише один фонар і ми швидко його оминаємо. В темряві я бачу обриси мерседеса Лаяма. Щойно ми до нього підходимо, хлопець закидає мою сумку на заднє сидіння і ми всідаємось. Він гасить фари і доки ми не виїжджаємо на шосе, не вмикає їх, певно для того, щоб камери спостереження на сусідніх будинках не змогли розгледіти номери.

Ми їдемо в тиші, але я чітко відчуваю що все роблю правильно.

Коли до будинку Лаяма лишається кілька кварталів, він відпускає коробку передач і бере мене за руку. Тепло від цього жесту розходиться по всьому тілу і я розумію, що краще за будь які слова.

Я міцно стискаю наші пальці, відчуваючи безмежну єдність. Ніби ми знайомі все життя і я точно роблю все правильно. Та мене бентежить інше - чи так само думає Лаям.