15

Я йшла по коридору університету зовсім пригнічена. Стіни навчального закладу давили на мене і я відчувала себе ніби у вʼязниці. За товстими гратами, крізь які не пробратись. 

Анна сьогодні мала пари після обідньої перерви, тож я була сама і це ще більше гнітило. Мені хотілось мати її поруч. Поговорити. Почути як вона каже ніби все налагодиться, хоч я в це і не вірила.

Водій привіз мене вчасно і певно батько ним задоволений, тому в мене було ще кілька хвилин, щоб підготуватись до заняття. Я не хотіла витрачати їх в переповненій аудиторії, де всі студенти витріщались би на мене. 
тепер це відбувалось постійно. Бійка Лаяма і Декарта викликала стільки захоплення у знуджених учнів, що вони вемь час тільки про це й говорили. А мені було важко лишатись центром уваги.

Та раптом хтось схопив мене за руку, затулив рота і я опинилась в темній підсобці зі швабрами. Тут тхнуло пліснявою, було вогко і дуже темно. 
Перша думка, яка промайнула в моїй голові - Декарт. Я вже уявляла найгірші сценарії розмови з ним і як мене знаходять згвалтованою у цій смердючій кімнаті.

Крізь затулений рот я намагалась кричати і смикалась, та це не допомагало проти сили чужих рук.

-Тихіше, янгол.-прошепотів мені на вухо знайомий голос і я враз обернулась до хлопця, обхопивши руками його шию. Запах мʼяти вдарив в мій ніс і я проегшено зітхнула.

-Лаям...-прошепотіла я. Хлопець обійняв мене у відповідь, зарившись носом у моєму волоссі, ніби ми не бачились тисячу років.-Чому ти вчора не прийшов?-запитала я і юнак знизав плечима.-Я чекала тебе вночі.

Насправді весь недільний день я чекала брюнета, як манну-небесну. Батько випустив мене з кімнати лише на сніданок, обід і вечерю, не забувши нагадати, що так буде продовжуватись аж допоки я не припиню думати про Вілсона. Тому цей брюнет був єдиною моєю втіхою, але здається і він не поспішав до мене на допомогу.

-Пробач, я хотів.-каже хлопець болісно розтягуючи слова. Моє церце вдаряється об груди, ламає ребра, тікає десь коридором і залишає мене помирати. Його очі палко бігають кожним сантиметром мого обличчя і щоки враз червоніють.-Та в мене були деякі проблеми на сервісі. Я не міг покинути хлопців. Пробач.-пояснює він.

Десь глибоко в середині в мене закрадається відчуття, ніби він щось недоговорює. Воно стискає шлунок і змушує спазми пройти по всьому тілу. Однозначно сталось щось серйозне, якщо він не прийшов. Щось настільки важливе, що Лаям не міг з цим впоратись.

Та я мовчу. Нічого не запитую, лише прокручую в голові свої думки і клянусь, що розберусь з цим трохи пізніше. Тоді, коли матиму більше часу.

-Водій привіз мене і чекатиме аж до кінця занять.-повідомляю я.-Я під повним контролем.

-Та це не завадило нам побачитись.-всміхається юнак і я розумію наскільки радісна ця мить для нас обох.

-Ввечері відбудеться неофіційна зустріч. Батьки оголосять про заручини.-кажу я, сумно опустивши очі. Мені ніяк не вдається з цим змиритись. 
Голки впиваються в кожен міліметр моєї шкіри, від думки про Декарта. Про його брудні руки, які нахабно мене торкаються. Я давлюсь повітрям, прикриваю очі. Концентруюсь на ароматі мʼяти, аби подолати новий напад панічної атаки.

Лаям сильніше стискає пальці на моєму тілі, щоб я відчувала його поряд. Це допомагає.

-Мені треба трохи часу, Рейчел.-шепоче хлопець і торкається моїх губ своїми.-Ти ж не передумаєш тікати від Декарта?

-Я не вийду за нього.-гарчу я, божеволіючи лише від однієї думки про це.

-Гаразд.-усміхається брюнет.-Мені подобається ця відповідь. Я прийду ввечері. Лиши вікно відчиненим.

-Добре.-видихаю я.

-Ти маєш іти. В нас не багато часу.-каже Вілсон і цілує мене в шию своїми вологими губами.

-Не хочу.-зітхаю я і від цього нестерпно палкого поцілунку, шкіра на шиї починає горіти.

-Треба, янгол. Я маю вийти звідси до початку пари, поки надворі є студенти. Вийти непоміченим, коли на вулиці пусто - важко.

Я киваю. Все розумію, та не хочу його відпускати. Не можу змиритись з думкою, що не відчую його рук на собі аж до вечора. Замислююсь над тим, як привʼязалась до мʼяти. 

Ще один гарячий поцілунок і Лаям вдягає на голову капюшон.

-Чекай.-прошу я і знову чіпляюсь в його губи. Не можу відпустити. Не можу лишитись без захисту, який відчуваю поряд з ним. 

Без Лаяма я гола. Я відкрита книга. Я в небезпеці.

-Рейчел, будь ласка...-просто мені в губи стогне брюнет. Його голос змучнений.-Якби ти знала як важко стримуватись.

Він благає аби я його відпустила і в той самий час тулиться до мене ближче. Обіймає міцніше.

Це збиває з пантелику.

-То не стримуйся.-посміхаюсь я. Лаям стискає руки на моїй попі і я ахаю.

-Впевнена?-ніби це мій останній шанс відмовитись, запитує юнак. 

-Постій ще хвилину.-прошу я і знову цілую. Це моя мовчазна згода на все, що він може запропонувати.

Рука Лаяма тягнеться по моїх стегнах і зупиняється на моєму найінтимнішому місці. Він розстібає гудзик на джинсах і торкається моїх чорних напівпрозорих трусиків.

-Ти точно цього хочеш?-знову запитує Лаям, аби пересвідчитись.

Вся шкіра палає, а внизу живота солодко тягне. Я закушую нижню губу, кілька разів киваю і дивлюсь на його руку, яка пробирається далі.

Лаям чіпляється в мої губи, жорстко їх кусаючи і проводить пальцем по проміжності. По клубку нервів, який дає імпульси у всьому моєму тілі.

-Ммм...-стогну я крізь поцілунок. Насолода огортає мене.

-Припини, Рейчел.-благає він і я не витримуючи насолоди знов видаю той самий звук. Не тому що він просити припинити. Не тому що хочу позлити його чи ще більше збудити. Тому що не витримую.

-Мммм...

-Чорт...-гарчить хлопець і один його палець різко входить в мене. Я прикриваю очі і відкидаю голову назад. Поштовх і Лаям притискає мене всіє купою своїх мʼязів до дверей.

Один, два, три поштовхи... він цілує мою шию. Я кусаю свої губи, не в силах стриматись. Встаю на носочки, аби хлопцю було зручніше.