14

Я сиділа на лавці, закинувши ноги на коліна Лаяма. Мама з татом були по іншу сторону стола деревʼяного стола, який стояв та терасі. 
Барбекю вийшло вдалим, ми не спізнились, а батько був у захваті від вмінь Лаяма смажити мʼясо. В мене не лишилось жодних сумнівів , що заручин з Декартом не буде.

Сонце вже сідало, на вулиці стало прохолодно, тому Лаям накинув мені на плечі свою кофту. Я трохи зашарілась.

Тепер не потрібно було грати закоханих перед батьками і це було дивним. Ми більше не поводились так розкуто, як раніше. Між нами зʼявилось щось схоже на іскру, але кожен з нас намагався її стримати.

-Розкажи звідки ти, Лаям.-перевів тему батько, відрізавши шматочок мʼяса і поклавши його собі до рота. 

-З Бостону, Грег.-відповів хлопець і батько кивнув.

-А де твої батьки? Ким працюють?-запитала мама, доки тато жував. 

-Їх немає з нами.-відповів хлопець і мама взяла його за руку.

-Пробач, я не знала.

Я теж не знала і чомусь мені стало соромно за це. Захотілось вибачитись перед Лаямом чи хочаб міцно його обійняти.

-Не турбуйтесь.-усміхнувся Лаям. Мені стало його шкода, тому я сильніше притислась до його міцних грудей.

-Що трапилось?-поцікавився батько. Мама кинула на нього попереджувальний погляд, натякаючи, що це заборонена тема. Але батько зробив вигляд, що не побачив.

-Їх вбили два роки тому. Вони займались не дуже чесною діяльністю.-зізнався юнак і тато підняв брови, відклавши прибори.

-Розкажи детальніше.-попросив чоловік і я хотіла втрутитись, та Лаям взяв мене за руку, як знак, що не варто.

-В них була логістична компанія. Під чужими іменами вони замовляли товар і їх водії навмисно привозили товар в поганому стані, щоб батьки могли оскаржити покупку і отримати гроші назад, а потім продати цей товар дешевше. Таким чином вони заробляли. Тому їх прибрали вищі люди.

Батько раптом змінився в обличчі. Він переглянувся з мамою і я напружилась. Здалось, що його очі потемніли. Він заграв жувалками і звів брови. 

-То ось чий ти, Вілсон. Твоє прізвище одразу здалось мені знайомим.-гаркнув батько і встав з-за столу.-Твої батьки ледь не довели мою чесну справу до банкрутства! Я ледь виліз з тієї дупи, коли вони обвели мене навколо пальця!-кричав чоловік і я сіпнулась. 

Я злякано подивилась на маму. Вона виглядала пригніченою і здавалось не хотіла втручатись.

-Забирайся геть і щоб я більше не бачив тебе поруч з моєю донькою!-кричить батько, вказуючи на вихід.

-Тато!-у розпачі кричу я, вчепившись в руку Лаяма.

-Грег!-втручається мама.-Лаям не винний, що він син своїх батьків.-заступається мама, але він не слухає.

-Тато, ти не можеш так вчинити! Лаям не винний!

-Тихо!-кричить він нам з мамою, вдаривши кулаком по столу. Всі тарілки і прибори підлітають до верху і знову падають, створюючи гучний брязкіт.

Лаям встає з місця, і я схоплююсь за ним, вчепившись в його руку.

-Не йди.-благаю та, та Вілсон тягне мене до себе і поцілувавши в маківку, відпускає мою руку.

-Я ніколи не приймав їх спосіб заробітку і ще у 18 років втік з дому.-каже хлопець і я знову хапаю його за руку.

-Тато, ти не можеш його судити!

-Можу!-гаркає чоловік.-Через його сімейство я ледь не втратив все що маю! Тепер він знову лізе до мене в дім! Ти не знаєш його мотивів! Він може навмисно обкручує тебе навколо пальця аби дістатись моїх грошей!

-Мені не потрібні гроші.-відповідає Лаям і відпустивши мою руку йде. Я вже вдруге за день починаю плакати. 
В горлі стоїть клубок і я не можу вимовити жодного слова. Паніка охоплює мене. Голова паморочиться, а кінцівки німіють. Я вже давно не відчувала панічної атаки, тому що поряд був Лаям. А тепер?

-Лаям!-кричу я і хочу побігти за ним, та батько не дає мені пройти.-Лаям! Не залишай мене!

Але хлопець мовчки всідається в свій старий мерседес і їде.

Я падаю на лавку, заливаючись сльозами. Щойно в моєму житті все почало налагоджуватись, як знову зʼявилась якась проблема. Мій нервовий стан знову похитнувся. Я вимушена жити в постійному стресі і це боляче.

-Як ти міг?!-кричу я батьку, поки той одним ковтком випиває віскі зі своєї склянки.

-Йди до себе в кімнату. Я більше не хочу чути про цього виродка. Він не підійде до тебе. Ніколи!-наказує батько і по шкірі біжать мурашки від такого твердого і впевненого наказу.

-Грег...-лагідно починає мама, аби його заспокоїти і батько кидає склянку в стіну будинку. Вона розбивається, від чого я сіпаюсь, і залишки  скла сипляться на землю.

-Заручинам бути! Я не дозволю цьому паскуднику знову похитнути справу всього мого життя!-кричить чоловік. На його лобі видно вену, яка пульсує від гніву. Він почервонів і здається готовий когось вбити. Я ще ніколи не бачила батька в такому стані.

-Я не вийду за Декарта!-рішуче втручаюсь я. Мені байдуже. Я втечу, помру, розчинюсь у повітрі, тільки не вийду за нього.

-Тебе ніхто не питає!-кричить батько і хапає мене за лікоть болючою хваткою.

Чоловік тягне мене на другий поверх, в мою кімнату, по дорозі читаючи мені мораль щодо того, яка я не вдячна, а коли ми опиняємось в кімнаті, він штовхає мене на ліжко.

-Грег, заспокойся!-благає мама, яка весь час бігла слідом, та батько хапає зі столу мій телефон та ноутбук, зриваючи його з зарядки.

-Відтепер ти їздитимеш в університет з водієм і жодних гаджетів! Я не дозволю тобі продовжувати спілкуватись з цим покидьком!-наказує він.

-Грег!-плаче мама.

-Тато! Ти не можеш!-плачу я, та він виштовхує маму з кімнати, не даючи їй заспокоїти мене і зачиняє двері з іншої сторони на ключ.

Я в паніці сідаю на підлогу біля ліжка. Всі мої кістки болять. Я задихаюсь. Давлюсь сльозами. Здригаюсь і знову намагаюсь вхопити повітря.

-Ненавиджу тебе!-кричу я і кидаю перше що потрапляє під руку у двері. Це один з моїх кросівок. Він вдаряєть в деревʼяну поверхню і падає на підлогу.

-І припини це!-кричить по той бік батько.

В мене б сталась панічна атака. Я відчувала її наближення. Відчувала усі симптоми. Та чомусь вона не охоплювала мене як раніше. Я сильніше закуталась в кофту Лаяма і подякувала вищим силам, що хоча б вона лишилась.