5

Хот-дог з заправки виявився таким смачним, що я ледь не вдавилася слиною, коли вперше його відкусила.

Ми сиділи в машині Лаяма просто на парковці заправки, ніби ховаючись від усього світу. Його старий мерседес здавався таким затишним, що навіть вдома, в своїй кімнаті, я не відчувала себе такою спокійною і захищеною.

Я навіть відчувала себе трохи ніяково через те, що була в чорній джинсовій спідниці і легкому білому светері - надто офіційно як для такого обіду. На ногах були капронові колготки і білі кросівки з якогось брендового магазину в Мілані. Я літала туди з батьком минулого місяця, коли він організовував продаж великої партії шаф місцевому підряднику.

Мій батько все життя займався бізнесом. Починав з посередника між великих оптових магазинах і покупців. Згодом відкрив невеличку крамницю з меблями і в кінці він має своє виробництво і продаж по усьому світі.

Я подумала про Лаяма. Може його теж чекає велике майбутнє. Може колись в нього буде не один сервіс, а ціла низка обслуговуючих точок по всьому світу. Всі ж починають з маленького. 
Якщо звісно історія про бізнес не така ж вигадка, як наші відносини…

-То в тебе справді є свій сервіс?-запитала я і Лаям кивнув, жуючи сосиску.

-Так. Ділан і Пакс на мене працюють.-відповідає хлопець і я піднімаю брови. Неочікувано.

-Це ті двоє, що були з тобою в клубі?

Я пригадую Ділана - високого блондина біля якого сиділа Анна. Пакс певно корострижений брюнет.

-Так. Анна сподобалась Паксу. Я пообіцяв дістати її номер.-відповідає Лаям і я хитаю головою.

-Вона нізащо не буде з ним.

Моє ствердження правдиве, хоч як образливо це не звучить. Анна з хорошої і більш заможної родини ніж я. Єдина дочка в сімʼї. Батьки Анни настраждались від витівок її двох старших братів, тож на Анну покладали всі надії. Навіть якщо вона б і хотіла зустрічатись з Паксом - їй не дозволять.

-Вважаєш, що Пакс не її рівня?-піднімає брови брюнет і я вкотре розумію яка велика межа між нами. Ціла прірва, яку чомусь саме зараз мені хочеть перестрибнути. Відчути на смак життя на іншому березі.-Ви, дітки мажорів, занадто високої думки про себе. Варто знизити свої стандарти і може ви почнете помічати, що люди без грошей теж нормальні.-додає він і я червонію.

Це висловлювання буквально просочилось крізь його зуби і мені ніяково лише від того, що він так думає.

Гнів охоплює мене. Я не розумію, чому все, про що може думати Лаям - це гроші. Неіже він не розуміє, що в моєму світі є більші проблеми?

-Я НЕ вважаю, що люди без грошей не нормальні!-випалюю я, спеціально наголосивши на запереченні.-Мені плювати є в тебе гроші чи ні! Я мала на увазі, що Пакс так само не вихований і безтактний, як і ти!-кажу я, гнівно зімʼявши пакет від хот-дога. 

Який же він до біса смачний!

Мені хочеться втерти йому носа. Вказати на його неправильну поведінку. Дати зрозуміти, що я цього не терпітиму.

-Ти кричиш на мене в моїй машині.-нагадує Лаям і я зло відкидуюсь на сидіння, зайнявши рота тістом, яке востаннє закинула до рота, перед тим як попрощатись з папірцем.

Ми кілька хвилин доїдаємо в тиші, а потім я вирішую продовжити діалог, бо просто не можу довго гніватись. 

-Звідки в тебе пістолет?-запитую я з непідробною цікавістю. Мені здається, що це питання варте того, щоб на нього відповісти.-Для чого він тобі?

-Щоб захищатись.-спокійно відповідає Лаям і я піднімаю брови.-Пакс і Ділан подарували мені його на 20 років.

-Від кого тобі захищатись?-з подивом запитую я і він сміється. Легка атмосфера між нами радує.

-Пробач, янгол, та я не зможу тобі пояснити чим небезпечний мій район. Ти певно не знаєш, на що можуть піти люди без грошей. Не розумієш що таке голод і холод.-відповідає Лаям і я хмурюсь. Мені не віриться все може бути так погано. Я ніколи не знала що таке злидні.

-То поясни мені.-кажу я, не на жарт знервована тим фактом, що Лаяму може щось загрожувати.

Чому ти хвилюєшся за нього, Рейчел? Він не твоя справа!

-Є люди, які вдарять тебе ножем в горло, заради гаманця. Або відріжуть руку, аби зняти з неї годинник. Або залізуть у твій дім, доки ти спиш, щоб винести все цінне. І їх ніхто не покарає. Знаєш, чому? Тому що поліція навіть не їде на виклики в мій район - боїться.-пояснює він і від цього в мене мороз по шкірі.-Тому тобі пощастило, що по дорозі до мене додому тебе не вбили, чи не згвалтували.

Раптом усі цінні прикраси які є на мені, пропалюють шкіру. Хочеться зняти їх і більше ніколи не вдягати. 
Я інстинктивно починаю крути на запʼясті золотий браслетик.

-Це жахливо.-відповідаю я. Його слова здаються чимсь нереальним і я справді замислююсь чи не ризикувала я життям, втрутившись в зовсім не відомий для мене район рідного міста.

-Та вже ж краще ніж виходити заміж за Декарта.-сміється Лаям з моїх нервових дій і я важко ковтаю. Згадка про мого «нареченого» псує весь настрій і я поглиблююсь в думки про те, що він зможе собі дозволити, коли отримає на руки свідоцтво про шлюб. Я боюсь носити його прізвище.

-Я не вийду за нього.-заперечую я і відвертаюсь до вікна.

Мої думки вирують навколо життя, яке я можу отримати. Декарт - мій чоловік, який законно зможе розсувати мені ноги, який буде знущатись з мене, бити і ніхто не зможе мене захистити.

-Заспокойся, янгол.-тихо каже Лаям, торкнувшись рукою мого коліна. Я розумію, що від цих думок почала тремтіти, та відчувши гарячі пальці хлопця крізь тонкі колготки, видихаю.

-Насправді не тільки у бідних є проблеми.-відповідаю я.-В мене є гроші, але це все. Ніхто мене не захистить, ніхто не підтримає. А батьки хочуть віддати мене в руки монстру. Гадаєш я щаслива?-кажу я і на очі навертаються сльози. Не знаю чому я так різко повернулась до попередньої теми нашого діалогу.-Все життя від мене вимагають гарно виглядати, відмінно вчитись, бути манерною та вихованою. Я не можу вивчати те що хочу, бо маю перейняти бізнес батька. Не можу вдягати те, що хочу, бо зганьблю родину. Не можу спілкуватись з ким хочу, бо не всі досягяють мого статусу. Та ще й такі як ти вважають мене дурненькою мажоркою.-буквально плачу я, прикривши обличчя руками, аби не показувати Лаяму свою слабку сторону.