1

Хто закоханий насправді,

своє життя для тебе

перетворить на троянди...

***

Я помітила хлопця в іншій частині залу і ткнула Анну ліктем.

-Рейчел, обережніше!-гаркнула подруга і я шикнула, аби вона помовчала.

-Подивись на віп-зону.-скомандувала я.

-Він?-запитала Анна і примружила очі.-Виглядає небезпечним.

-Ми в найгіршому районі штату, Анно. Тут усі небезпечні.-іронічно кажу я, закотивши очі і дівчина робить ковток свого коктейлю.

-Гаразд. Хай це буде будь-хто, аби тільки вшитись звідси.-погоджується брюнетка і ми встаємо з-за барної стійки, направляючись просто до віп-зони.

Анна не в захваті від моєї ідеї, але я вдячна подрузі, що вона погодилась на цю авантюру і пішла зі мною.

Вона завжди мене підтримувала, і я це цінувала, особливо зараз. Мені просто необхідне було чиєсь дружнє плече, якому я могла довіритись і розплвісти увесь бруд, який зараз коївся у моєму житті.

-Сподіваюсь ти не пошкодуєш.-додала Анна і я зітхнула. Я теж на це сподівалась, бо мій план як ніколи здавався нереальним.

Хлопець, який привернув мою увагу мав темне волосся, яке безформно спадало йому на лоб. Темні очі, що ховались за густими бровами і були обрамлені чорними віями. Чітко виражені вилиці і пухкі губи. Мʼязи на руках казали про його гарну спортивну форму, а зріст певно був не менше ніж метр девʼяносто. Я помітила кілька тату на його тілі, а вже потім пробігла поглядом по одягу. Чорна футболка, запрана. Сірі потерті джинси з дірками на колінах. Старі, заношені білі кросівки, які були не дуже чисті. Срібний годинник на руці і срібний ланцюжок на шиї.

Він ходячий тестостерон, не дивлячись на дешевий одяг і хитке фінансове становище, яке я могла помітити.

-Хоч би спрацювало.-прошепотіла Анна і я глибоко вдихнула. 

-Сподіваюсь спрацює.

Мої руки спітніли, а позаду на шиї зʼявились краплі поту. Чи це було від хвилювання, чи від того, що в цьому дешевому клубі надто жарко. Чи можливо навіть через те, що я відчувала загрозу у кожному погляді. 
Дихай глибоко, Рейчел. Дихай, інакше знову зіштовхнешся з панічною атакою.

Я повторювала собі це надто часто за тих три хвилини, які ми витратили, щоб дійти до місця призначення.

Охоронець біля входу в окрему кімнату, яка тут певно вважалась віп-зоною, став перед дверима, затуляючи прохід.

-Заборонено.-гаркнув він, дивлячись повз нас. 

Дешевий клуб, дешева охорона. Просто чоловік, середніх літ. Навіть без спеціальної форми. Хіба він міг когось зупинити?

-Нас запросили.-відповіла я і Анна кивнула. Чоловік секунду вагався, але все ж відступив і ми зайшли.

В кімнаті було мало світла, накурено і тхнуло дешевою випивкою, чого і варто було очікувати.

Стрічка під стелею горіла червоним, чим дуже давила на очі. Шкіряні дивани виглядали потертими, а рослина в кутку просто помирала від цієї атмосфери. 
На що розраховували декоратори цього клубу, коли поставили там це дерево? Воно однозначно не могло виробляти достатньо фотосинтезу щоб очистити тут повітря і вже точно не доповнювало кімнату красою.

Хлопці віп-зони обернулись до нас. Один з них, високий блондин з блакитними очима, присвиснув.

Певно вони були шоковані нашою появою тут, тим більше без запрошення. Голодні погляди одразу вчепились в мої ноги і я трохи зніяковіла.

-До нас завітали дівчатка.-сказав другий з жахливою усмішкою, від якої по тілу пробігли мурахи. 

Я була впевнена, що ці юнаки з якогось бандитського угрупування, тому робила ставку на одного з них. Таким хлопцям завжди потрібні гроші.

-Сідайте, крихітки.-знову заговорив блондин, облизавши губи і нахабно розвалившись на дивані.

Таке звернення до нас обурювало, але я проковтнула це, розтоптавши останні залишки своєї гідності і змовчала.

-Ходімо звідси.-прошепотіла Анна, та я лишила її біля входу, а сама двинулась до хлопця, якого обрала.

Він досі мовчав, потягуючи свою цигарку. Щойно я сіла поряд з ним на диван, він пробіг по мені холодним поглядом, ніби і зовсім не вважав мене привабливою чи цікавою. 
Це був погляд, яким дивляться на шльондру.

-Привіт.-почала я і Анна сіла біля блондина, намагаючись тримати з ним дистанцію. Той одразу її зменшив і щось прошепотів подрузі на вухо, від чого вона скривилась. 
Я могла лише уявити, що той блондин їй нашіптував. Певно щось таке саме бридке, як і він сам.

-Привіт.-басом відповів мені хлопець поряд зі мною і я знову перевела на брюнета погляд.

-Мене звати Рейчел.-представилась я і він усміхнувся куточком губ, але не представився у відповідь.-Я маю до тебе вигідну пропозицію і сподіваюсь ти її приймеш.-оголосила я, аби не ходити околяса і повернула до хлопця екран телефону, де на калькуляторі показала цифру, яку готова йому запропонувати. Хлопці знову присвиснули.

Я вірила, що його вразить ця сума, адже ми спеціально обрали найбідніший і найкримінальніший район для своєї справи.

-І що тобі потрібно, Рейчел?-запитав брюнет, коли всі притихли. Він зацікавився і це добре.

-Це конфіденційна розмова.-оголосила я. Набагато легше вести переговори один на один, та йому ця ідея не сподобалась.

-В мене нема таємниць від друзів.-засміявся хлопець і я трохи напружилась, поглянувши на Анну. Вона кивнула, даючи мені зрозуміти, що виходу дійсно нема.

-Я хочу аби ти став моїм фіктивним хлопцем на деякий час і допоміг зірвати заручини, які організували мої батьки.

Повисла тиша. Здається ніхто не очікував такої пропозиції.

Хай там як, та хлопці перекинулись поглядами. Брюнет, імʼя якого я так і не почула трохи підняв підборіддя і провів язиком по верхній губі.

-В мене є краща пропозиція.-сказав він і викинув цигарку в попільничку. Ще секунда і юнак дістав з-за поясу пістолет, наставивши на мене.-Давай вбʼємо твого нареченого.