V

Жнець повільно розгорнув ще один знімок.
— Ви думаєте, це просто хаос війни? — тихо сказав він.
Док нічого не відповів.
— Подивіться уважніше.
На фото — тіла. Розкладені не випадково.
Друг Дока нахилився ближче: — Це… розстріл?
— Ні, — відповів Жнець. — Це порядок.
Він витягнув ще кілька аркушів.
— Я бачив подібне в розкопках. Центральна Україна. Ранні слов’янські поселення.
Він провів пальцем по схемі.
— Жертви розкладали не хаотично. Орієнтація тіл, положення рук, навіть відстань між ними — усе мало значення.
Вінс насупився: — Ти зараз хочеш сказати, що…
— Що це не просто вбивства, — перебив Док тихо. — Це ритуал.
Жнець кивнув.
— У хроніках згадуються жертвоприношення під час криз — війн, неврожаїв, епідемій. Людей приносили в жертву, щоб «умилостивити» сили, які, як вони вірили, керують життям і смертю.
Він зробив паузу.
— І найстрашніше — масовість.
Оператор збільшив зображення на екрані.
Червоні точки накладалися на карту.
— Це сучасні місця, — сказав він.
Док стиснув щелепу: — Покажи назви.
— Ось тут… — оператор вагався. — Це райони, які постраждали першими.
На екрані з’явилися знайомі назви.
Б...
І...
У кімнаті стало тихо.
Олена, яка непомітно підійшла до входу, завмерла.
— Я бачила новини… — її голос тремтів. — Це… просто звірство…
Жнець подивився на неї.
— Так. Але зверни увагу: частину тіл знаходили не там, де їх убили.
Док повільно обернувся: — Переміщували?
— Саме так. Іноді — групами. Іноді — вздовж доріг. Іноді — у дворах.
Друг Дока важко видихнув: — Ти натякаєш, що це робили не тільки для залякування?
Жнець відповів тихо:
— У давніх обрядах місце було ключовим. Жертва мала «працювати» — бути покладена там, де «сила» найбільша.
Він знову показав карту.
— Подивіться на перетини.
Червоні точки складалися в дивний візерунок.
Вінс прошепотів: — Це як… схема…
— Мережа, — сказав Док.
Жнець кивнув.
— Вони відтворюють давній принцип: кров як провідник.
Олена зробила крок назад.
— Ні… Це не може бути… Це ж війна за ресурси: людей, території, ідеологію, а не ритуал! Це якесь божевілля!
Док подивився на неї.
— Я теж так хотів би думати.
Жнець продовжив:
— У літописах і археології є згадки про так звані «великі жертви» — коли приносили не одну людину, а десятки. Іноді — цілі групи. Часто — місцевих жителів.
Він зробив паузу.
— І майже завжди — у моменти перелому.
Друг Дока стиснув кулаки: — Тобто вони… свідомо…
— Так, — сказав Жнець. — Вони не просто вбивають. Вони відтворюють обряд.
Тиша стала нестерпною.
Олена опустилася на стілець.
— Це… означає, що вони не просто хочуть нас окупувати, а, винищуючи, віддають у жертву якійсь «силі»? Що це не лише війна, а ритуал?
Док відповів тихо:
— І це означає, що вони тільки почали.
Він підняв погляд на команду.
— І якщо ми не зрозуміємо, як це працює…
Жнець завершив:
— То втрати будуть лише зростати.
Екран тихо мерехтів. Червоні мітки повільно з’являлися нові.
Док хвилину стояв мовчки. Його кулаки то стискалися, то розтискалися, обличчя набуло кам’яної маски. Він різко підійшов до стіни й ударив кулаком — раз, два. Кров потекла з ран, але він не відчув полегшення — злість лише закручувалася вихором усередині.
Різко повернувшись до колег, він сказав:
— Що ти дізнався про це? Говори. К…ва! Тисячі вбитих через фанатиків і потвор, які не знають ціни людському життю.