Глава 5. Повернення

Прокинувшись, я намагалась зрозуміти де я та що сталося. Хоч це давалося не легко. Я була у невеликій кімнаті. Тут було лише ліжко і те старе. Маленьке віконце для провітрювання, розміром не більше моєї голови. Глянувши у вікно, я побачила що вже досить світло. Можливо полудень. Краєвид був не дуже великим та цікавим. Кругом одні дерева, поруч ніби річка. Вставки з ліжка, помітила що я не в тій сукні. Далі я взагалі не всукні! Отже, хтось мене перевдягал...але хто?  Питань було багато. Трішки пізніше до кімнати зайшла дівчина. Трохи старша за мене. На вигляд років 20, не більше.

-Добрий день, Фелісія. Мене звати Юкіна, - представилася дівчина.

-... - я ж промовчала, не знаю чи як реагувати.

-Як ви себе почуваєте? - спитала вона.

-Не дуже. А що зі мною сталося? І де я знаходжуся?

-А ви не пам'ятаєте? - я лише похнюпилась, - Вас принесли сюди попросили перевдягти та не турбувати. А самі вони пішли. Ви знаходитесь на землі. В світі стихій.

-Так, це я пам'ятаю. Я не пам'ятаю лише що сталось вчора і чому я тут... - дівчина явно дивилась на мене з непорозумінням.

-Вчора ви спали. І позавчора. І поза-позавчора...Ви проспали майже тиждень. Шість днів, якщо бути точною.

-Нічого собі... - здивувалася я... 

Ніколи не спала більше доби, а тут на тобі шість днів... Та ще й не відомо де. І не відомо як я сюди потрапила. Ну хоча б світ той самий. Хоч у чомусь щастить. Так...я тут вже надто довго, треба якось вигадати план і втекти звідси. Але як? Від роздумів мене відволікання Юкіна. Вона щось запитала.

-А? Що? Пробач, повтори будь-ласка.

-Я питала, чи Ви голодні? Я вам тут принесла. Виберіть самі.

-Дякую.

Я з'їла усе що принесла дівчина. Вона також цьому не здивувалася. Не дивно, адже я шість  не рухомого лежала. Це ще мабуть нічого.

Юкіна розповіла, що всі ці шість днів вона наглядача за мною. Мене це трошки тішило. Бо це була дівчина, а не хлопець. Вона приносила кожен день їжу але я так і не прокидалась. Усі почали хвилюватися вже на 4 день, нібито 3 дні у відключці після переміщення це нормально. Хоча в основному не прокидались не більше доби-двох.

Ми розмовляли весь день. Я дізналася, що тут проживає двоє з тих хто мене сюди приніс, кухарка, прибиральниця, дворецький та Юкіна. Вона донька кухарки. І в неї на відміну від мами є сила - води. Їй подобається коли йде дощ, тому частенько махлює магією але не часто. Пару разів на місяць. Бо тут і без магії майже завжди йде дощ.

-Слухай, Юкіна. А ти навчалась в Академії Стихій? - запитала я.

-Ні. Але хотілося...та ніхто мене туди не відправить... - засмучені відповіла вона.

-Взагалі то, ти можеш і сама туди відправитись. З 18 років або батьки відправляють, або сам. В мене так половина одногрупників потрапили в академію.

-Добрий справді?

-Так. Я доречі зараз на першому курсі. Але ці три типи викрали мене під часа свята льоду...

-Хм...цікаво...бо всім вони сказали, що ти сама їх попросила. Що ти на них десь в провулку напала, а потім попросила захисту...я звісно здивувалася але мало що, зараз світ не дуже. Так вони розповідають.

-Тобто, ти усе знаєш лише з їх розповідей?! - моєму обуренню не було меж. І я ненароком підпалила штору. Після погасивши її водою. Юкіна здивовано на мене подивилась.

-Як це?.. В тебе що дві стихії?! Це ж неможливо! У кожного лише одна!

-Ні. Кожні два, три, п'ять років народжуються діти з двома стихіями. В мене одногрупників двоє таких. Іза - вогонь та вода, Венді - повітря і земля. А в мене не дві стихії...і не одна так точно...в мене те, що набагато рідше ніж дві стихії...в мене вони всі...

-Як?.. А це хіба можливо?!

Я продемонструвала їй вогонь та вода вже. Зробивши на долоні невеликий ураган, не більше й долоні, направила його на нову подругу. На пів дорозі від просто подав на неї легким вітерцем...стихію землі я також їй показала. В кімнаті стояв не великий горщик з квітами, взявши звідти трохи землі я виростила прямо у долоні невелику Гульмію (це рідкісна блакитно-червона квітка, схожа на тюльпан). Після на кілька хвилин запала тиша.

-І цьому всьому ти навчилась в Академії?!

-Так. Там гарні вчителі і вони цікаво все розповідають. А на практиці ще цікавіше. Взяти хоча б Стихія: води - нам багато чого розповідають, показують, а на практиці ми повинні все це повторити чи бойова/захисна магія - нас вчать захищатися та атакувати.

-Круто. А навчи й мене чогось з того що ти знаєш. Хоча б з тієї ж Стихія: води. Ну, будь-ласочка, -  а вона вміє випрошувати.

-Ну гаразд. Чого ти хотіла би навчитись?

-Я дуже давно, ще з дитинства хотіла робити водяні кола якими можна захищатися й атакувати...

-Хм... здається ми це як раз нещодавно проходили з магій захисту та нападу і з стихій також. Ну що ж, добре.

Ми тренувались. В неї навіть дуже добре виходить.

Кілька днів я ще сиділа у цій кімнаті. Кожного ранку Юкіна приходила до мене і ми розмовляли, вчилися. А йшла вона вже пізно ввечері. Якщо я правильно вирахували, то з мого зникнення пройшло два тижні. Для мене ж на шість днів меньше. Юкіній якось вдалось дістати мою сумочку. В ній все залишилось на місці. Добре, що нас навчили блокувальної магії, яку без власного бажання не відкриється. Діставши телефон я подивилась де знаходжусь. Пропущені та повідомлень було багато. Найбільше від мами. Я швиденько набрала Фріда. На моє щастя він одразу ж взяв слухавку.

-Фел, люба...де ти? Як ти? Що з тобою? - почав питати Фрід. І я зрозуміла наскільки скучила за ним.

-Фрід...я так сумувала! Я зараз в шлюбі координати. Це ра Землі. В нашому світі. Я в якомусь маєтку. Він великий. Оточений схоже що лісом та поруч річка. Я нібито добре. Зі мною тут дівчина Юкіна. Вона хоче також поступити до академії.

-Так, добре. Але зараз головне повернути вас сюди. Ти ж вмієш відкривати портали?! Ах, точно. Ми ж ще це не вчили. А подруга?..

-Вона вміє лише кілька того що і я. Юкіна, а ти вмієш відкривати портали?