Глава 3. Зустріч

Вже майже минув перший семестр. Нам лише потрібно здати екзамени і все, в нас місяць зимових канікул. В кожного різні екзамени. Але вони майже однакові. Перший екзамен у всіх однаковий, це історія магії, він проходить у вигляді тесту. Другий екзамен з бойової та захисної магії. Він також у всіх однаковий. А ось третій екзамен у всіх різний. Це екзамен по Стихії. 

Перші два екзамени  ми всі здали на відмінно. І ось прийшов день здавати останній.

-Фрід, я дуже переймаюсь, а раптом я завалю екзамен? - спитала Фел, витираючи рукавом сльози.

-Тихіше, тихіше, заспокойся. Все буде добре і ти здаси екзамен. Я в тебе вірю. І не лише я, ми усі віримо. Так само як і твоя мама, - ласкаво відповів хлопець, міцно та ніжно обіймаючи, він поцілував мене.

-Дякую, мені набагато краще, - посміхнувшись відповіла я.

-Ну отже і добре. А тепер вмийся та перевдягнись. Я чекатиму тебе тут.

-Так, звісно, я швидко.

Швидко привівши себе в порядок, я повернула в кімнату до хлопця. Ми разом вийшли та пішли на екзамен. Спочатку була стихія вогню, тому  ми разом зайшли до екзаменаційної кімнати. Там якраз стояла пані Мінетта.

-Доброго ранку. Я рада що ви не запізнилися. Проходьте.

Іза ж вже була тут і вона здала на відмінно. Фрід також склав на відмінно. Тепер моя черга. Це виявилось не так вже й складно, як я собі уявляла. В кінці пані Мінетта сказала, що мені заважає те, що я надто зосереджена на всьому. І якби я меньше думала мені б було легше. В мене також відмінно, але трохи гірше ніж в Фріда. Наступною була вода. Хлопець буде зі мною на всіх екзаменах, аби я не хвилювалася. Воду здавав ще Джон та Іза. Вони здали на відмінно. В мене також на відмінно. Потім була стихія повітря, зі мною її здавали ще Меган та Натаніель. Вони також здали на відмінно. Проте в Меган було трішки гірше ніж в Ната. А в мене між їхніми результатами. Залишилась земля. Її ж здавали ще Сюзі. Ми склали на відмінно. І в мене вийшло навіть краще ніж в неї. 

Склавши все на відмінно ми вирішили відсвяткувати. Бо в нас залишився цілий день і ми могли робити що завгодно.

Приїхавши додому. Мама зустріла нас. Розпитувала як навчання, як в нас справи. Говорили ми ще так довго. Поки не помітили, що вже зовсім пізно. Коли всі розійшлися я прийняла ванну та лягла спати.

Наступного дня я дізналася, що до батька можно потрапити в новорічну ніч. Але треба до полудня вийти назад щоб не застрягти там. Ми гуляли, грали, готувались до нового року. А мама мене трішки підготовувала до подорожі. Так минув цілий тиждень. І ось вже завтра новорічна ніч. Я дуже хвилююсь, Фрід сказав що не відпустить мене одну, тому ми вирушаємо разом.

-Фрід, ти там дивись щоб ви нічого не наробили і не застрягли там. - сказала пані Маріен.

-Ну звісно, пані Маріен. Я з неї очей не зводитиму. До того ж, там час тече інакше. Тож ми не пропадемо. 

-Доброї дороги, хай щастить. Поверніться живі та невредимі. І давайте там без пригод.

-Добре, дякую, мамо, - відповіла я.

Ми переступили портал і потрапили в паралельний світ. Він майже не відрізняється від нашого.  

-І так, що ми маємо. В нас є дві доби в цьому світі і одна в нашому. Тож треба поспішити. Ти ж взяла з собою ту річ що була в тому пакунку з листом? - спитав хлопець.

-Так, взяла. Ось вона. Це невелика прикраса в нашому світі але я не знаю чим вона може буду в цьому світі. Тож треба бути обережними.

-Так, тут ти маєш рацію. А спробуй но на ній свою силу.

-Ну гаразд, - я почала направляти різні стихії туди та це було марно. Потім, якось я відправила одразу всі чотири стихії в цю річ і вона почала світитися. Перетворення завершилось, - дивись Фрід, це ж компас...але якийсь не звичайний.

-Фел я десь вже бачив такий... Ну звісно! Це ж компас бажань!

-Компас бажань?

-Так. Ти береш його до рук і подумки говоришь куди тобі треба, а він вказує напрям. Це ж треба який в тебе розумний батько, що одразу знав як допомогти його знайти після стількох років, - Фрід посміхнувся мені.

-Так. Мама казала, що він був чи не найрозумніший в академії та поза неї в свій час.

-Так, отже слухай та роби як я тобі кажу, - я лише кивнула, - візьми його в одну руку, після з закритими очима подумки передай куди тобі треба, в нашому випадку до кого. Зробила? - я кивнула, - добре. А тепер направ у компас трохи своєї енергії... Все, можеш відкрити очі. Нам зараз направо. Ходімо.

Так ми йшли годину-дві не більше. Ми прийшли до якоїсь хатинки. Вона чимось мені нагадала наш дім. Ми постукали. Через кілька хвилин двері відчинилися. І перед нами стояв чоловік років 35-40. 

-Добрий день, чим можу допомогти? - запитав чоловік з посмішкою на обличчі.

-Добрий, ми шукаємо людину. Не могли би ви нам допомогти? - спитала я.

Чоловік подивився на мене теплими сіро-зеленими очима. Від обвів мене поглядом і коли зупинився на компас і запитав.

-Звідки в вас цей компас? 

-Це від мого батька. Він був у пакунку з листом.

-Фелісія, це справді ти?!

-Так...

Він ніжно та міцно обійняв мене. Я була трошки шокована ц налякана. Та коли він відповів...

-Доню, я сумував за вами.

Я обійняла його у відповідь. Не знаю скільки ми так простояли, але я була щаслива.

-Заходьте, швидше. Поки ніхто вас не побачив, - коли ми з Фрідом зайшли в дім, батько швидко закрив за нами двері.

-Чому ти пішов? Що сталося? І чому щоб ніхто не побачив? - почала вже розпитувати я невстинувши зайти до хати.

-Доню, я все поясню, але давайте пройдемо в кімнату та сядемо, гаразд? - запитав батько.

-Так. Фел, в нас ще є трохи часу, ходимо до кімнати, - почав мені говорити Фрід. Я його послухала й пройшла до кімнати.

-Юначе, а як вас звати? І ким ви являєтесь моїй донці? - звернувся батько вже до хлопця.

-Я Фрід. Друг з дитинства та хлопець вашої доньки пане...

-Стоун - відповів батько.

-Пане Стоун. То що ви можете розповісти? Чому вас не було так довго?