Епілог. Домівка чи ні?

З тієї пори Андрійко багато часу проводив в компанії свого нового вчителя, спілкуючись з ним подумки. Після цих бесід він на деякий час ставав задумливим і серйозним. А згодом, забувши про все, перетворювався в маленького хлопчика і разом з Авророю і Лізою, нісся в парк, щоб пограти в футбол з однолітками. До кінця навчального року Андрійко опанував письмо і мова рослинних малюнків була забута, поступившись місцем на дощечці словам.

Через кілька днів після пробудження хлопчика, верховна жриця Дерева-матері повернулась в Невідомськ. Тоді ж був влаштований суд над Русланом Івановичем, Раїсою Василівною і деякими їхніми спільниками. За результатами якого, їх навіки вигнали за межі міста. Верховна жриця проголосила колишнього мера винним в злочині перед законами природи і позбавила його титулу лісового володаря. Потім призначила тимчасовим володарем Світанка. І, за домовленістю з старим, ні слова не сказала про те, яка доля чекає Андрійка в майбутньому.

Кілька днів після суду тривали розгляди більше ніж двох сотень запитів від жителів міста, що бажали покинути його стіни. Серед них було чимало солдатів Охова. Не дивлячись на те, що до них не було застосовано жодних обвинувачень чи покарань, вони або не хотіли визнавати нову владу або ж просто бачили свого місця в Невідомську. Та здебільшого це були звичайні жителі, спеціалісти різних профілів, колись приваблені в місто вигідними умовами життя і роботи. Ті, хто залишив в зовнішньому світі близьких і рідних. І забув про них тут, під постійним гіпнотичним впливом Романа Олександровича. А тепер, згадавши, сподівалися повернутися і знову сплести воєдино розірвані нитки власного минулого.

Заборонена частина міста, яка нарешті перестала бути забороненою, ще деякий час стояла відгороджена від міста. Спочатку там переловили і випустили до лісу усіх, здичавілих і понівечених в результаті експериментів Раїси Василівни, собак. Протягом місяця верховна жриця, з допомогою Жарини повертала до життя тамтешні дерева, кущі і трави. З приходом весни північна частина Невідомська зазеленіла і розквітла як і все місто. Огорожу знесли і жителі заходились відновлювати занедбані будинки, і будувати нові. Темницю, що чорною, потворною, громадою височіла тепер серед зеленої краси, спочатку думали знести. Але потім вирішили залишити як нагадування для нащадків і зручне місце для зберігання продовольчих запасів міста.

Після довгих і жарких вмовлянь з боку Івана Ярославовича, Жарина нарешті згодилась взятися до своєї старої, тридцятирічної давності, роботи. В глибинах підвалів мерії вдалось розшукати кімнату, де зберігались тисячі невеличких скляних циліндрів. Кілька тижнів їх встановлювали на дахи кожного будинку в Невідомську. Приєднуючи до невеличких шпилів, які Аврора раніше вважала за громовідводи. Щовечора, повернувшись після довгих польотів до сонця, Жарина облітала кожен будинок і заряджала циліндри, забезпечуючи місто світлом і електрикою.

Не зраджуючи своєму примхливому характеру, золота жінка не раз влаштовувала перебої з освітленням. Особливо часто це траплялось в похмурі, дощові дні, коли за словами Жарини, в неї не було настрою навіть жити. Тоді Іван Ярославович сідав у свій кінний візок і їхав до скляного будиночка біля озера, в якому тепер жили сестри. Після довгих вмовлянь, все поверталось у правильне русло. Вірна Галина тінню слідувала за своєю золотою сестрою. Виконувала всі Жаринині забаганки і стійко зносила гострий язик. Судячи з виразу блаженства на її обличчі, яке не раз спостерігала Аврора при зустрічі, вона була насправді щасливою.

Навесні відбулись вибори міського голови. Більшістю голосів містян, на цю посаду був затверджений Іван Ярославович. Який, власне, уже кілька місяців і так виконував обов’язки мера. В раду міста потрапили його табірні соратники, а також Дуб, Ясен і Світлик, як почесні жителі міста і його герої. Ярема, котрого сам новий мер протягом кількох тижнів вмовляв приєднатися до своєї команди, відмовився.

- Я думаю, братику, тобі варто повернутися до театральних справ, – обережно почала розмову Аврора теплим літнім вечором, повернувшись з Андрійком з пляжу і заставши Ярему, який сидів зажурений на ганку.

За останні півроку Аврора часто бачила його таким. Він був байдужим до всього, мало їв, багато спав вдень, а вночі без цілі блукав вулицями міста. Будь-які спроби сестри поговорити з ним про те, що трапилось закінчувалися нічим. Так само не допомагали спроби Аврори і Андрійка якось розважити старшого брата.

- Театр, - видихнув Ярема і на його обличчі майнула чи то посмішка, чи то больовий спазм, – директор і художній керівник покинули Невідомськ назавжди, частина трупи загинула під час битви. Необхідно починати все спочатку. Шукати таланти. Це може затягтись на роки.

- Ну той що, – бадьоро промовила дівчинка, – наскільки пам’ятаю труднощі тебе завжди тільки розпалювали. Тобі потрібно знайти собі корисне діло.

- Справа в тому, що я не збираюсь лишатися в місті так надовго. Після всього я не відчуваю, що це місце є кінцевою точкою мого життя. Андрійко тепер нерозривно пов'язаний з Невідомськом. Він звичайно лишиться. А ти, сестро, вибирай сама. Більше за все на світі я бажаю, щоб ти вирушила зі мною. Та якщо ти насправді відчуваєш, що Невідомськ є твоїм домом, тоді я буду змушений піти без тебе.

- Ти прийняв остаточне рішення? – тихо запитала Аврора, після довгого мовчання.

- Боюсь, що так, – відповів Ярема.

- І коли?

- Не знаю напевно. Восени, або наступної весни, але не пізніше. В тебе є час все обдумати.