Глава 25. Звір

Тонконогі коні неслись швидше вітру в темряві, пролітаючи повз острівці безладно розсипаних вогнів факелів. Кілька разів до слуху наїзників долітали одинокі постріли, та кулям не вгнатися було за швидкими тваринами.

Скоро коні знову підскочили високо, перелітаючи огорожу забороненої частини міста і опинились в житловій частині Невідомська, так само темній, позбавленій світла. Пролетівши ліси Годувальниці, минувши городи, поля і теплиці, вони скочили на темні і пусті вулиці міста. В вікнах будинків слабко миготіли вогники свічок і керосинових ламп, метались тіні жителів. Тримаючись околиці міста, ніким, окрім кількох зляканих перехожих з лампадками не помічені, наїзники досягли Гостинної площі і спішили коней в тіні невеличкого скверу, щоб оцінити обстановку.

З першого погляду стало зрозуміло, що майже всі сили мера зосереджені в забороненій частині міста. На мурі, зимно поводили плечима всього лиш шість вартових з ліхтарями в руках. В нових, відбудованих з бетону і металу сторожових вежах світились керосинові лампи і вгадувалось по одному темному силуету. Внизу, по обидва боки, біля сходів, що вели в вежі, стояло ще по охоронцю.

- Для того, щоб підняти ворота, і опустити міст, маємо дістатися сторожових веж. Механізми там. Їх потрібно приводити в дію одночасно, – тихо пробубнив Дуб.

- Березо, Авроро, лишаєтесь тут, – вирішив Ярема, – Світик теж з вами. Пробач друже, але ти дуже помітний і цій темряви. Я візьму на себе охоронця справа. Дубе, Ясеню, ви того що зліва. Діємо швидко, тихо і злагоджено, щоб нас не помітили з мурів. Хлопці кивнули зеленими головами і вирушили слідом за Яремою.

На щастя в цю саму мить один з двох солдатів на площі – сивокосий бородач – запитав у свого більш молодого сусіда вогнику, щоб прикурити. Юнаки тихенько оглушили обох як раз в той момент, коли один схилився до іншого.

і безшумно Ярема досяг дверей правої вежі, Дуб і Ясен – лівої. Не зволікаючи, вони висадили двері і легко знешкодили вартових. Приваблені шумом боротьби, солдати з мурів з гвинтівками наперевіс поспішили до потемнілих веж.

Аврора схвильовано переводила погляд з однієї вежі на іншу. В правій, захопленій Яремою, почувся звук пострілу, що оглушив тишу сонної площі, потім інший, затим звуки боротьби, лайка, стогін болю. І все затихло. В лівій сторожці вже загорівся відібраний у охоронців ліхтар - умовний знак, що там готові до піднімання воріт.

Болісно довгі секунди Аврора напружено вдивилась у праву вежу, не відчуваючи того, як тонкі холодні пальці Берези вчепились щосили в її передпліччя. І радісно зітхнула, коли у вікні зажевріло слабке світло ліхтаря. Наступної миті, скриплячи петлями, важкі, оковані залізом, дубові ворота неспішно поповзли вгору.

Як тільки вони піднялись на висоту, здатну пропустити людину на коні, за стінами міста одночасно загорілись тисячі факелів, освітлюючи чимале військо. Під проводом Івана Голика, воно вступало в стіни рідного Невідомська, що так довго залишався далеким і неприступним. Скочивши на коней, Аврора, Береза і Світлик з радісними криками полетіли назустріч війську і неушкодженим Яремі, Дубу та Ясену.

- Вашу участь в звільненні Невідомська важко оцінити, – виголосив Іван Ярославович, спускаючись з коня, – чи вдалось вам звільнити Жарину? Чи все з нею гаразд?

- Житиме, – скривився Ярема у відповідь, – Світанок просив віддати вам вашу річ, – юнак схилив голову і простяг шаблю, – вона стала нам в добрій нагоді при звільненні Жарини.

- Чудові новини, – відповів лідер вигнанців, приймаючи назад родинну цінність, – а де ж він сам?

- Світанок і Галина були серйозно поранені. Жарина полетіла шукати сонце, щоб сповнитись його світлом і спробувати їх врятувати – вступив в розмову Ясен.

- Як благородно з її сторони, – замріяно промовив Іван Ярославович.

- Авжеж, – пробурчав собі під ніс Ярема, знову скривившись.

- Чи відомо вам щось про розміщення сил супротивника? – запитав лідер вигнанців, повертаючись на коня.

- Півгодини тому, коли ми полишали темницю, майже всі війська були зосереджені в забороненій частині міста. Зараз ситуація нам невідома, – чітко доповів Дуб.

- Прямуємо до Центральної площі і мерії, – наказав Іван Ярославович, направляючи свого коня вглиб вулиць міста.

Освітлена факелами Центральна площа була тісно забита натовпом жителів міста, переважно чоловіків. Озброєні кухонними ножами, вилами і палицями вони відступали під натиском солдат з гвинтівками. Споруда мерії світилась всіма вогнями.

- В мерії окремий електрогенератор, – прошепотіла Береза на вухо Аврорі.

На балконі третього поверху Руслан Іванович, з величезним рупором в руках намагався вгамувати натовп повстанців. За його спиною стояли Череп, рудобородий Шрам і Роман Олександрович. Мер перший побачив війська Івана Голика, що стікались міськими вулицями до площі, і вражено замовк. Швидко наказав щось розбійницькому ватажку і разом з Романом Олександровичем сховався в мерії. Череп і Шрам, одночасно піднявши кулемети, відкрили безладний вогонь по безпомічним жителям Невідомська і своїм же солдатам. Скоро до них додались кулеметні черги з інших вікон. Люди падали на землю, заливаючи сусідів і вимощену камінням вулицю, кров’ю. Сповнившись жахом дівчинка відвернулась від нестерпної картини.