Глава 21. Знову в таборі

Донісши компанію втікачів під дерев’яний частокіл табору вигнанців, легконогі тварини зупинились.

- Все, далі ми не підемо. Людські стіни нам не милі, – проіржав один з коней, повернувши чорну морду до Аврори.

- Але тут вам ніхто не скоїть зла, – мовила дівчинка, – я знаю, що обіцяла подарувати вам свободу. Та все ж прошу вас лишитися в цьому таборі на кілька днів. А потім провести всіх його жителів назад під стіни Невідомська. Звичайно, як є на те ваша воля, як ні, то можете бігти, куди побажаєте. Ми все одно будемо вам вдячні.

- Ми згодні допомогти тобі, дівчинко, але в таборі не лишимось. Розгнуздай нас і залиш собі вуздечки. Бачиш до налобника кожної причеплено золоті дзвоники. Коли знадобиться наша допомога, – вийдеш за межі табору і подзвониш в них – прогримить громовиця і ми з’явимось.

- Далі маємо йти – мовила Аврора, легко зісковзуючи з гладенької спини.

Ярема зіскочив слідом і, легко вхопивши за талію Березу, спустив її на землю. Дуб теж зліз з коня і допоміг Світанку.

- Братику, допоможеш мені їх розгнуздати, сама я не знаю з чого починати.

- Зараз подивимось, – мовив Ярема, обережно підходячи до одного з коней.

- Ти ж не будеш брикатися, красеню, – мовив він тихим спокійним голосом, провівши кінчиками пальців трохи вище дихаючих вогнем ніздрів.

Кінь потріпав головою і тихо заіржав.

- Він говорить, що буде стояти сумирно, – переклала Аврора, беручись за вуздечку з іншого боку.

- Ну раз саме таке говорить, то все в порядку, сестро – змучено посміхнувся Ярема, обережно розстібаючи підборідний ремінець.

Як тільки вуздечки опинились в руках Аврори, коні, голосно заіржавши, стрілами полетіли в лісові хащі. Тієї ж миті почувся гуркіт голосів і, з розкритого отвору в частоколі, виступив багатолюдний натовп з факелами.

- Хто ви такі і що вам потрібно, подорожні, що примчали на спинах розбійницьких коней, – запитав ватажок натовпу, міцний бородатий чоловік, високо піднявши факел і освітивши Ярему і Дуба, що виступили назустріч.

- Я та сама дівчинка, яку тиждень тому привів у ваш табір Світлик – пояснила Аврора, виходячи на світло – я привела з собою одного зі своїх братів і трьох друзів. Ми на вашій стороні і хочемо бачити Івана Ярославовича.

- Хто тут бажає мене бачити, – почувся збоку низький звучний голос і на галявину перед входом в табір виступив ще один невеликий загін під керівництвом лідера вигнанців, – може це нерозсудлива дівчинка, яку ми шукаємо з самого полуденку?

- Вона сама, по всім прикметам моя зникла працівниця, – почувся з натовпу бадьорий голос Ясена.

- Вибачте мене, я зовсім не бажала когось хвилювати, – знітилась Аврора, – просто мені дуже треба було визволити мого брата – вказала вона на Ярему.

- Та що вже там, – махнув рукою Ясен, – головне, що визволила.

- Що ж, ходімо в табір, розкажете про свої пригоди і відпочинете. Завтра влаштуємо раду і будемо думати, як далі чинити – запропонував Іван Ярославович, запрошуючи Аврору і всю її компанію до проходу в частоколі.

- А де це Світанок подівся? – Ярема запитально подивився на Дуба, коли гурт, пройшовши по сонному табору, опинився в нижній кімнаті великого двоповерхового будинку лідера вигнанців.

- Хто його знає? – знизав той могутніми плечима, – як тільки на галявину вийшов загін Голика, я відволікся, а після дивлюсь – його вже нема.

- Ви когось загубили? – запитав Іван Ярославович, сідаючи в головах великого столу, що займав майже весь простір нижньої кімнати.

- З нами був ще один, звільнений з темниці, полонений, – мовила Аврора – старий чоловік на ім’я Світанок.

- Ну, нічого собі, – присвиснув Голик, – не сподівався я, що він досі ще живий. То далекий родич нашого доброго Світлика. Ви за нього не хвилюйтесь. Світанок сам знає, де й коли йому треба бути. Завтрашню раду напевно відвідає. А зараз сідайте за стіл і давайте знайомитись. А ти, Настуню – продовжив силач, поглянувши на сходи, по яких спускалась гарна довгокоса жінка в полотняній сорочці, – придумай щось моїм гостям на вечерю.

Одного за одним Аврора відрекомендувала Івану Ярославовичу і іншим чоловікам, що сіли довкола столу, Ярему, Березу, Дуба. Потім розповіла про своє знайомство з Лисом, про його зраду і допомогу. Про те, як змогла потрапити в Невідомськ і зустріла там друзів і про все що трапилось в стінах темниці.

- Я дуже радий, що нам пощастило залучити в свої ряди таких сміливих дів і витязів. Зізнаюсь чесно, за один цей день ви зробили для майбутнього Невідомська більше, ніж усі ми за останні тридцять років. Тепер справа за малим, – візьмемо місто в облогу і рано чи пізно Охов його здасть. Ви ж допоможете нам в цьому? – запитав Іван Ярославович, звертаючись до Яреми і Дуба.

- Допоможу з великою охотою – прогудів Дуб.

- На мою допомогу теж можете розраховувати, – промовив Ярема, трохи подумавши, – та є одне але. Я не бажаю завдавати шкоди мирним жителям.