Глава 16. План Аврори

Коли дівчинка зайшла в хвіртку, назустріч їй вибігла сонна і знервована Ліза.

- О, Авроро, ти не уявляєш собі як мені шкода, – мовила вона, обіймаючи подругу, – ми з Мариною спочатку вухам своїм не повірили. Сьогодні на площі нас не було. Я не можу зрозуміти такої міри покарання. Ярема ж не повнолітній.

- Все просто, – тихо мовила Аврора, – мер і його помічники позбавились від незручної людини.

- Але навіщо? Тобі щось відомо?

- Може бути, але я не знаю чи можу тобі довіряти. Раптом ти теж на їх стороні.

- Я? Ні, звичайно, ні. Чесно кажучи, до цього випадку мені здавалось, що Невідомськ – найсправедливіше місце на землі. Тепер я в цьому сумніваюсь. Як на мене, тут не дотримуються прав людини. Ти можеш повністю довіряти мені, подружко.

- Добре, – кивнула Аврора, – я все тобі розповім і більш того, мені знадобиться твоя допомога в одній справі, але ти маєш мені вірити. Навіть якщо моя розповідь видасться тобі неймовірною.

Тут за спинами дівчаток скрипнула хвіртка. Озирнувшись, Аврора побачила Богдану, що гордо піднявши голову йшла під аркою з квітів. Поряд з нею – висока кощава жінка з довгою чорною косою, що, подібно змії, обвивала її шию. За ними важко ступав Дуб.

- Поговоримо пізніше, – прошепотіла Аврора, – я забіжу до тебе в гості, а зараз краще йди додому.

- Тримайся, подружко, – прошепотіла Ліза самими губами. Кинувши обережний погляд на Богдану і її гурт, вона шмигнула до хвіртки.

- Добрий день, – промовила Богдана, – ми прийшли забрати Березу і познайомити тебе і крихітку Андрійка з вашою новою опікункою.

- Добрий день, – холодно відповіла Аврора, – а хіба Береза не вирішує сама, де їй жити?

- Ні, не вирішує. Вона проста прислужниця і зараз вирушить туди, де їй належить бути. А вас віднині буде доглядати поважна Іраїда Павлівна – Богдана вказала рукою на свою сусідку.

- Я подбаю про вас, діточки, – просичала жінка глухим голосом, пробравши Аврору колючим поглядом.

На ганок вийшла смутна Береза, тримаючи в руці вузлик з своїми речами. На другій руці повис червоний від сліз Андрійко. Аврора вибігла сходами і обійняла дівчину.

- Полишаєш нас, Березонько, – прошепотіла вона.

- Я не маю вибору, панно Аврора. Була б моя воля, я б лишилась.

- Березонько, ну яка ж я панна? – зітхнула дівчинка.

- Тепер я знову маю звикати до такого звертання. Казковий сон закінчився, – глухо відповіла дівчина, потім присіла і обійняла Андрійка, – маленький, нічого не вдієш, я маю йти.

Хлопчик відпустив руку Берези і вона спустилась з ганку. Підійшла до Богдани, вклонилась і зайняла місце за її спиною, біля Дуба.

- Не розумію, чого усі такі невеселі, – промовила Іраїда Павлівна, неприємно посміхнувшись, – діти повинні радіти життю. Тому швидко втирайте сльози і біжіть в будинок гратися.

- Ходімо, – мовила дівчинка Андрійку.

Опинившись у Аврориній кімнаті, хлопчик, щосили пнув ногою крісло, потім заходився енергійно малювати на своїй дощечці «чортополох», «лист глоду» - я ненавиджу це місто – «полинь», «квітка льонку», «буркун», «лист глоду» - я більше не збираюсь грати для міста» - «золототисячник», «розторопша», «лист папороті», «в’юнок» - ми маємо втекти звідси і знайти Ярему.

- Саме так ми і зробимо. Але зараз нам потрібно бути дуже обережними, щоб не повторити Яремину долю. Будемо й далі ходити до школи. Ти гратимеш на цій сопілці, скільки побажає Руслан Іванович, – промовила Аврора тихим голосом біля самого вуха Андрійка, – добре?

Хлопчик ствердно хитнув кучерявою головою.

- Думаю, я знаю як нам втекти, але для цього потрібно багато що підготувати. Мені потрібен час.

Андрійко знову кивнув і притулився головою до сестри.

Весь наступний тиждень Аврора безрезультатно намагалась вирватись в гості до Лізи.

- О, дитинко, ти маєш перш за все пам’ятати про свої обов’язки, а вже потім думати про розваги, – шипіла Іраїда Павлівна щоразу, коли Аврора питала дозволу відвідати подругу.

Завдяки новій опікунці обов’язків у дівчинку було більш ніж достатньо. Вона змушена була вставати вдосвіта, щоб приготувати сніданок для себе і Андрійка, і нагріти молока для Іраїди Павлівни. Остання харчувалась виключно сирими яйцями, запиваючи їх великою кількістю теплого молока.

- Дуже корисна дієта для мого розхитаного травлення, любонько, – відповіла вона якось на обережне питання Аврори.

Повернувшись зі школи дівчинка дбала про обід і вечерю і двічі, вдень і ввечері, робила вологе прибирання в будинку.

• Маю алергію на пил, любонько. Не можу ж я займатись прибиранням сама – сипіла опікунка – а в кімнату малого я й зайти без здригання не можу.