Глава 12. Дивна зустріч

- Як же чудово на канікулах – промовила Ліза, пересипаючи в долонях річковий пісок – але нічого не поробиш, завтра вже до школи.

- А я вже скучила за шкільним життя – сказала Аврора, вмощуючись зручніше на рушнику – весь минулий рік прогуляла. Стільки усього цікавого пропустила.

Дівчатка сиділи на березі прозорого бірюзового озера в тіні сосен. Як на останній день літа, спека стояла неймовірна. Чистий, майже білий пісок дихав жаром. День був робочий і пляж здебільшого пустував. Трохи далі, на мілкій, прибережній частині озера, Ярема грався з Андрійком. Плавав з ним наввипередки. Або підсаджував на плечі і хлопчик пірнав звідти у води, здіймаючи височенні бризки.

Компанія часто проводила останні дні літа на пляжі, насолоджуючись сонцем і водою. Решту часу, Ярема, Аврора і Андрійко допомагали Березі виконувати хатню роботу. Дівчинка підсобляла з пранням і приготуванням їжі, а юнак і хлопчик займались прибиранням в будинку і в саду.

Кілька разів вечорами за компанією заїжджала Богдана і везла усіх, в тому числі і Березу, на чергову звеселяючу прогулянку. Разом з нею, вони встигли побувати на чудовому концерті у філармонії, відвідати танцювальний вечір на дальньому березі озера, покататись на усіх атракціонах в парку розваг і потрапити на світський прийом в мерії. Пляжних розваг Богдана уникала. Ярема кілька разів безрезультатно намагався вмовити сором’язливу Березу приєднатися до них.

- Нема чого мені там робити, – відказувала дівчина, хитаючи зеленою головою, – у воду лізти я боюсь. А сидіти на пляжі в такому вбранні як інші дівчата – то сором один.

- Що ж час нам збиратися, – мовив Ярема, повернувшись на берег, до дівчаток. Андрійко біг слідом, підскакуючи на гарячому піску.

- Може, почекаємо доки закінчиться спека? – запропонувала Аврора, яка саме планувала ще раз поплавати.

- Богдана везе нас сьогодні до театру, забула? – мовив Ярема, задоволено всміхаючись - треба встигнути підготуватись.

- З голови вилетіло, – ляснула себе по лобі Аврора і заходилась збиратися.

- Ти теж ідеш з нами, – сказав юнак Лізі.

- Правда, – вигукнула дівчинка, всміхаючись Яремі, – це ж просто супер. Нам з Мариною квитки до театру дістаються за розподілом не частіше ніж раз у три місяці. Я чула там нова постановка.

- Сьогодні прем’єра, – підморгнув юнак Лізі скручуючи рушник.

Хутко зібравшись, веселий гурт неспішно побрів у бік міста. Аврора йшла останньою і в якусь мить ніби відчула на спині чужий погляд. Обернулась. Перед очима лежав умиротворений, натомлений спекою, берег і рівна гладь озера в оточенні сосен. «Що це таке» - запитала сама в себе дівчинка, придивляючись до височенної товстої сосни, що росла по краю озера. На самому її вершечку сиділо якесь волохате чудовисько, значно більше за будь-якого птаха.

- Гей, зачекайте – побігла Аврора за компанією – дивіться.

Ярема, Ліза і Андрійко, поглянули туди, куди показувала рукою Аврора. Дівчинка теж обернулась – чудовиська ніде не було видно.

- Що трапилось, сестро? – запитав Ярема у розгубленої Аврори.

- Нічого – махнула рукою дівчинка – привиділось щось дивне на сосні. Воно ніби слідкувало за нами.

- Може тобі просто здалось – сказав Ярема, ще раз уважно обводячи поглядом озеро і ряди сосен.

- Може – знизала плечима Аврора – ходімо додому.

В театрі давали прем’єру «Лісової пісні» Лесі Українки. Аврора зачудовано слідкувала за розвитком на сцені магічного сюжету про трагічну долю лісової мавки.

- Чудова постановка – з насолодою говорила Ліза, виходячи з партеру.

- І яка сумна історія – зітхнула Аврора.

- Почекаєте нас у фойє. Ми не довго – мовив Ярема, що тримав Богдану під руку, до дівчат.

- А куди це ви? – поцікавилась Аврора.

- Треба з деким зустрітись – відповів юнак, загадково всміхаючись – Богдана мене проведе.

- Мабуть хоче поспілкуватись з театралами – зі знанням справи сказала Аврора Лізі – колись давно він збирався вступати до театрального училища.

- Зрозуміло з ним все – протягнула Ліза, дивлячись услід Яремі з Богданою.

Береза також мовчки дивилась на пару що зникала в людному фойє. На щоках її ще не висохли сльози, які вона пролила на спектаклі. Андрійко тихенько гладив дівчину по білому рукаву.

Як тільки компанія знайшла зручне місце біля бічних сходів, до них проштовхнулась невисока симпатична дівчина, схожа на Лізу

- Привіт, Лізка, я тут з хлопцем гуляла недалеко, вирішила зайти за тобою. Ходімо додому, вже пізно, а завтра до школи.

- Це моя сестра Марина, – відрекомендувала Ліза дівчину, – а це Аврора, її брат Андрійко, а Березу ти знаєш.

- Приємно познайомитись, – сказала Марина, привітно кивнувши Березі – ходімо, Лізо.