Глава 11. Свято

Після сніданку Береза показала гостям їх новий будинок. На першому поверсі знаходилась невеличка вітальня з м’якими кріслами і кухня. На другому – чотири кімнати зі всім необхідним вмеблюванням. Скрізь – побілені, прикрашені квітковим розписами, стіни, соснова, пофарбована в темно-коричневий колір підлога, полотняні фіранки на шестикутних вікнах.

Не встигли Аврора, Ярема і Андрійко розібрати речі і відпочити, як жаркий день змінився свіжим вечором. Дівчинка задумливо приміряла довге синє плаття з коротким рукавом, коли в двері постукала Береза.

- За вами приїхала панна Богдана – мовила вона тихо.

- Вже йду – заметушилась Аврора. Підперезалась білим поясом і побігла в сусідню кімнату за Андрійком. Коли Аврора з братом, одягнутим в жовту сорочку і чорні штани, спустились донизу, Богдана з Яремою вже чекали на них. На дівчині було розкішне золотаве плаття в вирізами на плечах. Ярема вбрався в білу сорочку з золотою вишивкою по краю вирізу на грудях, чорні штани і ретельно зачесав назад неслухняне волосся.

- А ти хіба не йдеш на свято? – запитала дівчинка у смутної Берези, що стояла біля дверей.

- Я не можу. В мене багато роботи – зітхнула та, кинувши обережний погляд на Богдану.

- Всю роботу зробимо взавтра – вигукнув Ярема, простягаючи руку Березі – ходімо з нами. Свято має бути для всіх. Правда? – він серйозно подивився на Богдану.

- Нехай іде, як їй хочеться – ліниво знизала плечима дівчина і гордовито попливла до виходу. За нею Ярема, що вів за руку Березу і Аврора з Андрійком.

Центральна площа яскраво світилася ліхтарями і гірляндами, розвішеними на деревах і будинках. Посередині стояли ряди довжелезних, вкритих білими скатертинами столів. Більшість місць вже було зайнято ошатно вбраними містянами.

- А ось наші дорогі гості і винуватці свята, – проголосив Руслан Іванович зі свого місця в головах найближчого до мерії столу, – проходьте сюди, ваші місця тут, поряд зі мною.

- Вітаю з одужанням, Авроро, – мовив мер, коли компанія підійшла ближче, – ти нас дуже налякала. І ми раді, що виявились спроможними здійснити свій крихітний внесок у відновлення твого здоров’я.

- Доброго вечора, дякую – мовила дівчинка, поглянувши спершу на Руслана Івановича, а потім на Романа Олександровича, що визирав з-за нього.

Від холодного погляду останнього по Аврориній спині пробігли мурашки. Якусь мить чоловік пильно дивився в очі дівчинці, а потім посміхнувся у весь свій тонкогубий рот. Аврора теж кивнула і чемно усміхнулась. «Скоріш за все мені і справді все здалось» - подумала дівчинка, займаючи своє місце біля повного чоловіка в синій сорочці. Поряд з нею влаштувався сяючий Андрійко. Ярема відсунув стільця для Богдани. Залишалось останнє вільне місце і юнак запропонував його Березі, що скромно стояла осторонь.

- Це, юначе, ваше місце. Прислужниця нехай йде до своїх і допомагає подавати їжу, – мовив повний чоловік, сусід Аврори.

- Але ж вона моя подруга, – обурився Ярема.

- Я краще й справді піду до своїх, – швидко і перелякано промовила дівчина, махнула березовими сережками і побігла геть.

- Нічогенька у вас тут дискримінація, – злісно мовив Ярема, сідаючи поряд з Богданою.

- Це не дискримінація, а розумний розподіл за здібностями, – відповів повний чоловік, – дівчата, подібні цій не здатні до навчання. Навіть читати й писати не можуть навчитися. Тому й виконують фізичну роботу.

- А може їх просто погано навчали? – поцікавився Ярема.

- Послухайте, юначе. Моє ім’я Михайло Макогон, я професор Невідомського університету, – чоловік гордо випростав спину, – півжиття присвятив вивченню педагогічних теорій. І ще жодного разу не зустрів мавки здібної до навчання, повірте мені.

- О, Яремо, якщо тебе так хвилює ставлення до окремих жителів нашого міста, я спробую вмовити батька переглянути їх права. Добре? – мило посміхаючись втрутилась в розмову Богдана, – а зараз давай насолоджуватись святом.

- А тебе не хвилює? – поцікавився Ярема.

- Я ніколи не замислювалась. Але зараз, поглянувши твоїм поглядом, ніби зі сторони, побачила, що все не зовсім правильно – промурчала дівчина, торкаючись пальцями Яреминого рукава.

- Справді – засяяв юнак – а я було подумав, що тобі все одно.

- Звичайно ж ні. Я за справедливість, – ствердно кивнула Богдана, – о, погляньте, починається урочиста частина.

Свято почалось з вітальних промов від мера та інших почесних жителів міста. Далі об’явили банкет і зеленокосі дівчата розставили перед гостями привабливі страви і напої. Аврора ще жодного разу не бачила такого різноманіття вареників, зразів та дерунів з різними начинками. Не пробувала таких смачних котлет та печені в горщиках. Коли справа дійшла до десерту, дівчинка вже не могла дивитись на їжу. Андрійко, для якого приготували особливі страви, з насолодою смакував пророслу пшеницю, запечену в меду і різні салати з листя, запиваючи все морсом з журавлини. Аврора теж часто протягувала руку до глиняного глека з морсом. Тому дуже здивувалась, коли помітила, що Богдана наливає Яремі в келих з іншого, скляного глека, темно-вишневу рідиною.