Глава 6. Тітка Катя

День за днем, непомітно за приємними турботами, іграми та навчанням, пролетіло ще три роки. Аврора сама здивувалась, відчувши себе одинадцятирічною дівчинкою, що стоїть на порозі між безтурботним дитинством і загадковим, але хвилюючим підлітковим періодом. Час від часу, зупинившись біля дзеркала у ванній, вона мимохідь підмічала якими рівними і блискучими стали її довгі коси. Як чудово вони пасують до виразних, оточених довгими віями, очей. І, не знаючи чому, раділа грайливим ямочками, що з’являлися на щоках, варто лише їй було посміхнутися.

- Катерино Луківно, здається, мені вже час переїхати в окрему кімнату – сказав Ярема одного весняного ранку, коли вся сім’я зібралась за сніданком.

- Що треба, то треба – тітка Катя задумливо подивилась на хлопчика – тільки де її узяти?

- Влітку ми з Миколою Петровичем звільнимо і відремонтуємо горище, ось і буде кімната. Андрійка я до себе заберу. Нехай у Аврори буде свій окремий простір.

- Але ж мені і з вами добре – обурилась Аврора – не потрібно мені окремого простору.

- Так буде краще, сестричко – винувато посміхнувся Ярема – через рік-другий сама зрозумієш.

- Не хочу я нічого розуміти – не згоджувалась Аврора – чому все не може залишитись як є?

• Тому що дехто встиг витягтися під метр вісімдесят і, здається, ніяк не зупиниться – пробурчала тітка Катя, киваючи в сторону Яреми – він правий, Авроро, час вас розселити.

Зітхнувши, дівчинка поглянула на брата. Коли він устиг вирости? Здавалось, ще рік чи два тому був все тим самим хлопчиком. Тонким, гнучким, всього на голову вищим за Аврору. Аж раптом, після чотирнадцятого дня народження, з невпинною силою погнався вгору. І ось він уже високий, широкий в плечах юнак, з довгим чорним чубом, що хвилею спадає та бліде чоло.

Зміни торкнулися не лише його зовнішності. Зазвичай веселий, жартівливий, сповнений масою яскравих ідей Ярема, на довгі тижні поступався місцем сумному і задумливому юнаку.

- Щось це з Яремою сталося? – якось вирішила запитати Аврора у тітки Каті.

- Те сталося, що дорослішає він – пробурчала опікунка у відповідь – ти його краще не чіпай, не розпитуй в чому річ. Нехай собі думає про своє.

І Аврора залишила все як є. Вона проводила багато часу за пригодницькими книжками. Поринала в фантазії, уявляючи себе їх героїнею. Запрошувала в гості Марійку. Вигадувала для себе і Андрійка різні цікаві ігри і чекала коли старший брат, полишивши смуток, приєднається до загальних веселощів. І от, до її радості, приходив день, коли Ярема знову сяяв. Єдине, що залишилось у хлопця незмінним – все та ж відкрита, білозуба посмішка. Ходили чутки, що вона привабила не одну дівчину в школі.

- Я тобі кажу. За ним навіть восьмикласниці страждають – запевняла Аврору Марійка, яка останнім часом набула дивної звички червоніти в присутності Яреми – він вже в тебе такий. Такий гарний. Невже сама не помічаєш?

- Ну гарний і що з того? – дивувалась Аврора.

Сам Ярема до свого успіху в дівчат ставився спокійно і тримався в школі особняком. До шостого класу в нього не було жодного приятеля. Перерви він зазвичай проводив в компанії Аврори і Марійки.

Все змінилося, коли в його класі з’явився новий учень. Веселун і вдатний до витівок бешкетник, на ім’я Івась. Він швидко здружився з Яремою. Разом вони створили творчий тандем. Детально вивчивши, придбану на блошиному ринку, в складчину, книжку «Сучасні фокуси» юнаки заходились розважати однокласниць після уроків.

Дуже скоро, слава про талановитих фокусників, досягла стін учительської. Наприкінці навчального року, юнаки виступали вже перед всією школою.

- Катерино Луківно, я вирішив записатися в театральний гурток – рішуче заявив Ярема через два місяці після того виступу – Івась теж туди збирається. Літом пошукаю підробіток, щоб платити за навчання.

- В театральний? - тітка Катя здивовано окинула Ярему своїм бічним поглядом – ну записуйся, як хочеш. А де ж ти в нашому містечку собі роботу знайдеш?

- Я в Києві пошукаю.

- В Києві, еге ж. А де ж ти час на звичайну школу братимеш. В тебе й зараз успіхи так собі – похитала головою тітка Катя.

- Я впораюсь. Мені дуже треба. Питання всього життя – Ярема виглядав рішучим як ніколи.

- Ну якщо питання всього життя, то я заплачу за твоє навчання. Я ж за опіку над вами гроші від держави отримую. Не скажу, що багато, але на театральний гурток має вистачити. Записуйся, майбутній лицедій.

- Правда – видихнув щасливий Ярема, кидаючись обнімати жінку – Катерино Луківно, ви найкраща.

- А я думала ти мрієш про цирк – посміхнулась Аврора, спостерігаючи, як задоволена тітка Катя відбивається від обіймів.

- Я ще не вирішив до кінця, чим хочу займатися. Але акторська майстерність мені точно не зашкодить, сестричко. Ти обіцяєш не сумувати без мене два вечори на тиждень? – серйозно запитав юнак.

- Обіцяю – сказала Аврора.