Глава 5. Андрійко

Перше, що почули діти, повернувшись зі школи, був щасливий дитячий сміх. Перед очима Аврори і Яреми постала чудова картина. Обабіч басейну, у високому дитячому стільці сидів малюк. Він заливисто сміявся, показуючи чотири зуби і тріпочучи світлими кучериками. А навпроти нього тітка Катя викидала коники – виловлювала з басейну дрібну рибку, підкидала в гору і намагалась впіймати широко роззявленим ротом. Кілька разів в неї вийшло і справді непогано. По підлозі, то тут то там, підстрибували карасики. Помітивши дітей, жінка враз повернулась до звичного суворого виду.

- Щось ви зарано – пробурчала вона, збираючи рибку по землі і повертаючи назад в воду – приймайте братика.

Зрозумівши, що розвага закінчилась, малюк засунув в рот вказівного пальця і уважно, дуже осмислено, поглянув на Аврору і Ярему.

- Хто це в нас тут, – Ярема схилився до малюка – привіт, карапуз.

Малюк всміхнувся, простяг пухкеньку ручку і схопив Ярему за довге, спадаюче на лоба, пасмо волосся.

- Ой-ой. Рятуйте, – жартівливо залементував хлопець. Враз дістав малюка зі стільця. І кілька разів підкинув в гору, до його неймовірної радості.

- Ти що твориш, чортяка, – обурилась тітка Катя, відбираючи дитя у Яреми.

- Який славний, – розчулилась Аврора, ніжно торкаючись маленької ручки, – це ж хлопчик? Як його звати?

- Хлопчик, еге ж. Андрійком звати.

- А що з його батьками? – запитав Ярема.

- А що їм трапиться? – скривилась тітка Катя – живі, здорові, думається. Відмовились від нього. Їм, бачте, нормальне дитя подавай, без особливостей. А як не бажає малюк поводити себе, подібно до інших, то все – нехай його чужі люди забирають. Тягали бідного по лікарях весь перший рік життя, мучили, ледь зі світу не зжили. Тільки що ж йому зробиш, коли він, такий який є? Правда? – і тітка Катя ніжно приснула хлопчика до грудей.

Аврора була вражена до глибини душі. Вона уважно роздивлялася малюка. Намагалась вгадати, що ж у ньому такого ненормального. Дівчинка, звичайно, не знала до пуття, як мають поводити себе однорічні діти. Але чуття підказувало їй, що хлопчик здоровий і не страждає ніякими видимими відхиленнями. Хіба що очі якісь надміру яскраво-зелені, і, здається, аж світяться зсередини. І погляд дуже осмислений. Майже дорослий

Ярема, у якого, зазвичай, на все знаходились слова, мовчав і зажурено дивився на кучеряву голівку.

- Ну, що завмерли як статуї, – порушила мовчання тітка Катя, – в цьому житті, ще й не таке буває. Головне, що Андрійко потрапив до нас і ми будемо його любити і про нього піклуватися. Так що все, бешкетуванню кінець – жінка виразно подивилась на Ярему – тепер ти старший брат і маєш подавати приклад.

- Намагатимусь, – тихо відповів хлопчик, – але ви скажіть нам, що з ним таке? Якась невідома хвороба?

- Та не хвороба це. Проте, побачите самі – відмахнулась тітка Катя – а тепер, крокуйте на кухню. Андрійка я вже нагодувала. Піду його спати вкладати. Найближчі кілька годин вимагаю повної тиші.

Таким чином, в кімнаті Аврори і Яреми, з’явилось дерев’яне ліжко з бильцями. А в ньому оселився маленький братик. Його поява внесла деякі переміни в звички мешканців будинку. Тітка Катя тепер вставала рано, щоб підняти і нагодувати Андрійка, а спала вдень, поклавши малого спати. Повернувшись зі школи, Ярема і Аврора тихо обідали і йшли на прогулянку. Або, якщо йшов дощ, проводили час на веранді. Зате вечори їх були наповнені клопотами. Діти мали наглядати за братиком, поки опікунка була зайнята своїм ремеслом, встигати вчити уроки, допомагати дядьку Колі з вечерею.

• кілька днів, Аврора не помічала за Андрійком ніяких особливостей. Він був на диво спокійною дитиною, добре спав, міг протягом години тихо сидіти в ліжечку і дивитися на гілки дерев за вікном. Дівчинка жодного разу не чула його плачу, зате сміявся малюк часто і заливисто. Особливо коли Ярема починав крутити його в руках чи підкидати вгору. Та якось з ранку, збираючись до школи, Аврора помітила, що з Андрієвим ліжечком щось не те.

- Дивись, – сказала вона сонному Яремі, що сидів на ліжку, загорнувшись в ковдру.

- Нічого собі, – хлопчик скочив на ноги, – оце так.

Подібно до гілок дерева на весні, пруття ліжка були повністю вкриті зеленими, клейкими бруньками. Коли діти повернулись зі школи, бруньки встигли полускатись, і ліжко зазеленіло молодим листям.

Серед усієї цієї краси, сидів сяючий Андрійко і з насолодою смоктав молодого листка. Судячи з зелених слідів навколо рота, не першого.

- Ой. А хіба йому можна таке їсти? – сполошилась Аврора.

- Думаю, так, якщо врахувати яку бридоту варить йому тітка Катя і з якою насолодою він її їсть – посміхнувся Ярема.

- І що ж за бридота?

Аврора не раз бачила, як тітка Катя годує Андрійка протертим супом не дуже привабливого кольору, та не цікавилася з чого він приготований.

- Суміш пророслої пшениці, моху, дубової кори та березового соку. Вчора ввечері ходив з Миколою Павловичем до лісу, зрізати кору. А в підвалі у них ціла купа банок з березовим соком, припасена ще з весни. Ось так.