(не)відомими шляхами...
Глава 3
Вибігши на вулицю вдихнув свіжого повітря, зліпив сніжку, яку весело сміючись запустив в будівлю садочка. Вона залишила гарний білий круг на стіні. Я був щасливим...
Батько взяв свій велосипед, і поки він його тримав я заскочив на багажник і ми виїхали за територію садка.
Якщо чесно, я любив коли мене батько катав на свому велосипеді. Це були ті хвилини, які ми проводили, як батько з сином.
Я сміюся так, що скоро лусне живіт. Батько знову розповідає якийсь анекдот.
Оооо... Він майстер у цій справі. І смішно не тільки від того, як він його розповідає, а ще й від того, що він сам з нього сміється.
Та через хвилин п'ять нашого шляху мій сміх змінюється на біль.
Ми впали.
Батько повертаючи не втримав керма і все....
В цю мить я зрозумів, що батько не тверезий.
Більше мені не хотілося слухати анекдоти. Мені стало соромно. Соромно, що ми впали. Соромно, що батько п'яний. А найбільш за те, що все це побачила Оксана Миколаївна, яка проїхала повз нас і зупинившись запропонувала допомогу.
В цю мить я мріяв опинитися вдома. Щоб не бачити всього цього. Щоб заплакати від суму і образи на батька, який не може не пити. Вже тоді я зрозумів, що нічого хорошого в алкоголі немає. І пообіцяв собі, що ніколи не буду таким, як він.
При батькові я ніколи не плакав. Завжди стримував себе. Адже я чоловік.
#1237 в Містика/Жахи
#1331 в Фантастика
Відредаговано: 02.06.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
