Розділ 14. Місії.

Першим у роботу пішов план для ринку «Клоака» на нижніх рівнях столиці. Підготовка зайняла дві доби: ми провели ретельну розвідку, визначили алгоритм дій та за допомогою дронів заклали необхідне обладнання в ключових точках ринку. Офіційно діяти тут було неможливо — цей район жив за власними вовчими законами, тому ми обрали шлях прихованої диверсії.

Того дня ми з Ейном та Трігом перевдягнулися у потерті, громіздкі комбінезони муніципальної служби дезінфекції з індивідуальними системами захисту. За декілька днів спостережень ми з'ясували, що такі групи тут — звичне явище: вони постійно курсують містом, нібито запобігаючи поширенню інфекцій та перевіряючи рівень випромінювання небезпечних речовин. Тож ми стали «невидимими», розчинившись у рутині нетрів. На місію ми йшли лише з прихованими паралізаторами, псі-клинками та генераторами диму, замаскованими під балони з реагентами.

Місцевий ринок «Клоака» повністю виправдовував свою назву. Це був хаотичний лабіринт у досить занедбаному кварталі, де задуха змішувалася з неоновим мерехтінням дешевих вивісок та густим, нудотним запахом синтетичного жиру й низькосортної випивки. Справжні нетрі: іржаві металеві конструкції, розтягнуті між будинками тенти, брудні стіни, вкриті шарами цифрових графіті. Натовп нагадував суцільний живий організм: тисячі істот різних рас — від похмурих найманців до дрібних злодюжок — торгувалися, сварилися та поспішали у своїх справах. На нас ніхто не звертав уваги. Дезінфектори, що обробляють смітники від мутованих дрібних тварин, були тут частиною пейзажу, настільки ж звичною, як і кучугури непотребу під ногами.

— Слухайте, я почуваюся голим без своєї броні, — пробурмотів Ейн по закритому каналу зв'язку.

Він керував нашою важкою гравітаційною платформою з нібито технічним непотребом. Насправді під шаром запчастин та старого ганчір'я була схована наша бойова амуніція для роботи по той бік порталу.

— Не скигли, — відповів Тріг, чия людська маска була ідеально незворушною. — Наша штурмова група креатів з Техом тут наробила б купу дірок у випадкових перехожих швидше, ніж ти встиг би прицілитися. Бо тут майже у кожного торговця є зброя. Сьогодні ми працюємо тихо.

Так ми перетнули весь ринок, імітуючи санітарну обробку, і нарешті наблизилися до цілі — масивного бетонного ангара, що належав сумнівній логістичній компанії, яка насправді була ширмою для місцевих кримінальних авторитетів. ЇЇ вхід охороняли двоє похмурих громил із помітними виступами зброї під куртками. Неподалік від них чатував захисний дроїд, а над воротами хижо поводили стволами автоматичні турелі. Це були не звичайні сторожі — вони контролювали вхід до бункера, пропускаючи лише тих, хто сплатив «податок» у місцеву касу.

— ШІ, починай, — скомандував я.

Поки ми імітували перевірку фону біля стін бункера, де був портал, каналізаційна система навколо почала дивно вирувати, а згодом увімкнулася і наша прихована глушилка зв’язку на платформі. Через кілька хвилин з решіток під ногами людей на вулицях повалив густий, їдкий зеленуватий дим — особливий коктейль, синтезований Лікою. Він був цілком безпечним, але смердів так, ніби одночасно прорвало міську каналізацію та склад хімічних відходів. У той же момент ШІ зламав систему оповіщення ринку і над «Клоакою» залунав тривожний механічний голос:

— «УВАГА! ВИЯВЛЕНО КРИТИЧНИЙ ВИТІК ТОКСИЧНОГО РЕАГЕНТУ В КАНАЛІЗАЦІЇ! РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ — ЧЕРВОНИЙ. НЕГАЙНА ЕВАКУАЦІЯ СЕКТОРУ!»

Нами був створений ідеальний хаос. Натовп мисливців та торговців до таких подій виявився зовсім не підготовленим, кашляючи й проклинаючи все на світі, деякі місцеві мешканці кинулися геть або зачинилися в будинках. Охоронці ж біля дверей розгублено затуляли обличчя комірами, ковтаючи смердючий туман, що піднявся вже до голови.

— Муніципальна служба дезінфекції! Дорогу! — гаркнув я.

Ми ще при першій появі туману закрили свої шоломи, а коли заволокли димом усю вулицю ми рушили прямо на охоронців.

— Ей, сюди не мож... — спробував сказати один із них, тягнучись до зброї.

Тріг не сповільнився ні на секунду. Короткий рух — і розряд паралізатора безшумно збив охоронця на землю. Другого Ейн «вимкнув» наступної миті. У густому диму датчики турелей та захисного дроїда збилися з пантелику, і хлопці вивели їх з ладу за лічені секунди. Після цього, в диму, ми затягли тіла всередину бункера і заблокували масивні двері, а зовні наша група зараз прикриття створювала необхідний ажіотаж на ринку, імітуючи рятувальні роботи та не підпускаючи нікого до місця проведення рейда.

Всередині бункер був завалений контейнерами з різноманітними інгредієнтами з іншого світу, а в самому кінці підвалу пульсувала блакитна воронка порталу. Наш ШІ ще на початку місії встиг її заблокувати, щоб ніхто тут не шастав, а зараз біля аномалії метушилися троє місцевих техніків, намагаючись зрозуміти, чому мембрана перестала мерехтіти. Ми виникли перед ними наче привиди, прямо з густого туману. Перш ніж хтось встиг видати хоча б звук, пролунало три сухих хлопки, і техніки нерухомо застигли біля контейнерів.

— Чисто, — констатував Ейн, швидко перевіряючи усі закутки.

Згодом Тріг провів швидкий допит охоронців, а потім я активував перехід в інший світ і наша група разом із платформою увійшла в аномалію. Цей аномальний портал вже давно був стабільною магістраллю столиці — через який перекидали рідкісні мінерали та знайдені артефакти в інших світах. Як тільки ми опинилися на іншому боці, ШІ знову заблокував перехід.

На цій стороні нас зустріло прикордонне селище іншого світу. Побут в ньому був суворим: кілька десятків будиночків із сірого пінобетону та контейнерів, встановлених нашвидкуруч для торговців, які приймали тут ресурси. Навколо порталу зараз зібралася купка переляканих мисливців, що не розуміли що сталося на іншій стороні та чекали на перехід. Побачивши нас у дезінфекційних костюмах, від яких за милю несло хімічним гаром та спорідом, вони почали кривити носи.