Розділ 11. Мандри.

Вечір після повернення з місій я, як зазвичай, проводив у сімейному колі. Такі миті стали традицією: ми збиралися на першому рівні, де Оллі облаштувала затишну дитячу в одній з кімнат поряд з нашими. Там Еліан та Міріан відпочивали після насиченого дня на базі, сповненого нових ігор та вражень, або просто проводили час із нами.

Перед сном я розповідав їм казки свого рідного світу. Цього разу настала черга історій про ельфів, що живуть у прадавніх лісах і ніколи не схиблять, стріляючи з луків; про гномів, що кують найкращу у світі зброю в палахкотливих надрах гір, і про величних драконів, що сплять на горах золота.

— А що таке лук? А дракони схожі на тих ящерів із пустелі, яких ви привезли? — запитав Еліан, міцніше обіймаючи Оса.

— Я вас все зараз намалюю. Тож дивиться, дракони набагато більші за цю кімнату, у них є крила, а ще вони дихають справжнім вогнем, — посміхнувся я і за допомогою ШІ спроєктував у повітрі голограму вогнедишного дракона та й про все, що говорив.

— Літаючі ящірки з полум’ям? Вогонь це ж небезпечно. — додала Міріан.

— Так, це дуже небезпечно, — відповів я. — Але дракони нечутливі до вогню, а ще вони літають та розмовляють.

Я розповідав їм про рунних воїнів та про магію, яка не потребує елементів живлення чи генераторів. Ось так ми проводили наші вечори та ранки. Навіть Айлін, яка теж жила на нашому рівні бази, постійно приходила до нас на ці посиденьки та грала разом з нами, дітьми або сиділа в кутку, слухаючи мої історії, наче дивовижну фантастику, хоча сама була частиною не менш неймовірного цього всесвіту.

Наступний день на базі нагадував розтривожений вулик. Ліка разом із Марі та нашим Мором препарували тіла привезених ящерів, намагаючись вирахувати їхні вразливі місця. Оллі з Холдіром в ізоляторі знову допитували вцілілу істоту, застосовуючи псі-техніки, щоб витягнути бодай крихту інформації про їхню «Матір», подальші плани ворога та їх структуру.

Поки ми були в Співдружності, ШІ бази, використовуючи пристрій управління аномаліями, створив мережу контрольованих переходів в межах нашої планети для оперативного реагування. Він стабілізував та створив постійні «тунелі» на планеті, забезпечивши прямий зв'язок між базою та фортом, а також створив окремий канал між мегаполісом та базою. Тепер ми могли перекидати ресурси та людей миттєво між цими точками.

Техніки та лаборанти розбирали привезену нами трофейну зброю та спорядження, а Курт у форті досліджував захоплену гравітаційну платформу, намагаючись розгадати принципи її роботи. ШІ сканував терабайти даних, шукаючи згадки про расу Враск в архівах Співдружності та власних базах. Остаточний вердикт мав бути пізніше, тож, поки тривали дослідження та збір інформації, наша штурмова група не могла сидіти склавши руки. Час грав проти нас.

— Наша сьогоднішня мета — столиця, — оголосив я команді під час ранкового брифінгу в ангарі. — Ми шукатимемо «чорні» портали — ті, що ще не були зареєстровані в загальній мережі. Саме через такий хід Архітектор міг таємно вивезти Кіру.

Після короткої наради ми завантажилися на платформи все наше спорядження й вирушили до руїн старого поселення неподалік форту — це було ідеальне місце для відпрацювання тактики виходу з порталу в умовах міської забудови. По дорозі на полігон Ейн перевіряв зброю, Тріг наспівував якусь мелодію, перезаряджаючи турелі, а Айлін та Ос грали в наздоганялки серед руїн поселення, а Тех дорогою проводив інструктаж:

— Слухайте уважно. Робота в замкнених приміщеннях кардинально відрізняється від боїв у пустелі. Тут немає простору для маневру. Працюємо за протоколом «Коридор». Дистанція — мінімальна, сектори обстрілу перекриваємо щільно. Першим іде розвідник, за ним — дроїд зі щитом, потім я та пара креатів, а вже потім ви, тож спочатку у нас воює техніка.

Він вивів схеми роботи груп на наші нейромережі.

— Основне правило міського бою: «Кути — це смерть». Стіни з нашої зброї прострілюються, тож не вважайте їх надійним захистом. Дивіться під ноги та на все навкруги: розтяжки, міни, пастки — перевіряємо кожен сантиметр. Обов’язково запускаємо ще одного розвідника у всі «сліпі» зони. Пам'ятайте: будь-який об'єкт може вибухнути, тому особисті щити тримаємо на максимумі під час операції.

Моїм завданням, після входу в портал, був пошук загроз: я перевіряв псі-відчуттями простір за стінами, поки загін двійками просувався вглиб. На поворотах ми діяли за правилом «нарізання пирога», зачищаючи кути без зайвого ризику. Усі наші нейромережі були об’єднані в єдину тактичну мережу: те, що бачив дрон чи напарник, миттєво бачили всі. Вогонь вели короткими чергами — треба було знешкоджувати противника напевно, але так, щоб стіни не рухнули нам на голови.

Так ми потренувалися десь півдня, а після короткої перерви почали методичну перевірку координат у столиці, які вирахував для нас ШІ. Це перетворилося на справжню «лотерею», де ставкою було життя Кіри.

Перший стрибок крізь портал викинув нас у заплутаний лабіринт колекторів під старими кварталами столиці. Ми діяли за відпрацьованою схемою: щойно ШІ з’єднував портали я відкривав мембрану переходу, а Тех миттєво запускав уперед розвідувальний дрон. Цього разу картинка на моніторах не тішила — перед нами відкрилися вузькі коридори, заповнені неоднорідною коричневою субстанцією, що текла каналами. Зі стелі та стін сочилися невідомі рідини сумнівного походження, а в повітрі тунелів хаотично роїлися комахи та жуки завбільшки з кулак. Датчики розвідника фіксували нестерпний сморід. Дрон швидко перевірив доступні відгалуження тунелів, але не знайшовши жодних ознак технологій чи присутності людей, окрім бруду та іржі, повернувся назад.

— Атмосфера токсична: аміак й метан, — доповів Тех. — Сумніваюся, що хтось із бандитів користувався цією каналізацією для подорожей в інший світ.

ШІ закрив цей портал та активував наступний. Нова координата вказувала на підвал непримітного складу в промисловій зоні столиці. Сканер розвідника відразу зафіксував в приміщенні робочу електроніку.