Розділ 9. Дорога додому.

Коли сліпуче сяйво сфери згасло, залишивши по собі лише запах розплавленого пластику, в холі запала неприродна тиша. Прилад з якого по нам стріляли перетворився на купу пилу, окремо на підлозі валялися дроїди понівеченими ляльками, а вцілілі охоронці центру аґрафи в паніці відповзали якомога далі від нас.

— У ліфт! Швидко! — скомандував я, поки противник ще був у шоці.

Ми заскочили в ту саму кабіну, з якої я нещодавно вийшов. Двері зі скреготом зачинилися, відрізаючи нас від зруйнованого холу.

— Вниз, — кинув я Теху. — На технічний рівень. Там нас дістати важче.

Кабіна плавно пішла вниз. Я притулився спиною до холодної стіни, намагаючись вгамувати шалене серцебиття після останніх подій. Сфера Σκορπιός, яка врятувала нас, так само несподівано зникла як і з’явилася, розчинившись у повітрі, ніби її й не було, але я все ще відчував холодний дотик тієї сили якою вона там у холі усе зруйнувала.

— Всі цілі? — хрипло запитав я, обводячи поглядом свою дивну команду.

Оллі сиділа на підлозі, обіймаючи Еліана та його сестричку. Діти, на диво, не плакали. Вони, здавалося, сприймали все це як захопливу гру. Зараз вони, сміючись, тягнули ручки до Оса. Кіт, мій грізний бойовий товариш, терпляче дозволяв їм смикати себе за вуха, лише іноді кидаючи на мене погляди, та відправляв образи:

— «Ти мені за це будеш винен риби, друже… Багато риби».

— Фізичних пошкоджень ні в кого немає, — відповів Тех. — Але ми в пастці, Міку. Нас тут чекали і можуть застосувати інші засоби нейтралізації в цьому замкнутому просторі. Це не надійне місце для оборони. ШІ зараз все контролює але тут можуть бути й механічні системи захисту.

Через кілька хвилин ми прибули на нижній рівень — зону обслуговування комплексу. Тут було світло, гуділа вентиляція, і нікого не було. Ми знайшли якусь відкриту кімнату та зупинились в ній перепочити та обговорити ситуацію.

— Треба вирішувати, що далі, — почав я. — Той вибух нагорі... коротше нас точно помітили всі сенсори планети. Але щось ніхто не намагається з нами зв'язатися. Ні погроз, ні ультиматумів. Що там на нагорі відбувається ШІ, хаос?

— В центрі зараз триває повна евакуація, — підтвердив ШІ. — Персонал вивозить інших дітей з території. Про нас... ніби забули, або отримали наказ не чіпати. Усі системи безпеки в нашому секторі відключені.

Це було підозріло, не ми їх так налякали, це точно. Щось тут не так. Занадто це все дивно після тієї м'ясорубки нагорі.

— Ситуація наступна, — промовив ШІ — Варіант А: Прорив на поверхню до нашого бота. Вірогідність успіху: 12%. Пояснення: Ми до нього дістанемося і злетимо, але повітряний простір над Центром перекритий. Нас легко зіб’є орбітальний захист ще до виходу в стратосферу.

— Варіант Б? — запитав Тех, перевіряючи заряд свого паралізатора.

— Варіант Б: Забарикадуватися тут та вимагати переговорів. Вірогідність успіху: 4%. Аґрафи не ведуть переговорів з тими хто використовують невідому зброю масового ураження на їх населених планетах.

— Переговори точно не підходять, — додав Тех. — Вони закінчяться тим, що Оллі та діти підуть звідси, а ми будемо вибиратися самі.

— Ми, здається, там нікого не вбили… але я не впевнений, — додав я. — Тоді переходимо відразу до варіанту В. Використовуємо той прилад, що створив аномалії на базі.

Всі замислилися. Це звучало як досить реальний план.

— Дивно, — раптом сказала Оллі, дивлячись кудись у простір. — Тихо.

— Що ти маєш на увазі? — напружився я.

Раптом комунікатор Оллі ожив, змусивши нас усіх здригнутися. Дівчина прийняла виклик і її брови поповзли вгору.

— Це представник клану, — прошепотіла вона. — Той, що просив про зустріч на планеті.

Вона прийняла виклик, увімкнувши гучний зв'язок, але без відео.

— Міледі Ольмаріоніель? — голос аґрафа був спокійним, навіть трохи нудним. — Прошу вибачення, що турбую. Я хотів уточнити щодо нашої можливої зустрічі сьогодні. Ви згадували, що будете зайняті сімейними справами, але, можливо, знайдете час для зустрічі?

Ми перезирнулися. Схоже, він не знав, що тут сталося, або вдавав, що не знає.

— Я... не впевнена, що сьогодні у мене буде час, — Оллі миттєво опанувала себе, її голос знову став світським і рівним. — Мої справи в центрі трохи затягнулися. Тут виникли... непередбачувані бюрократичні складнощі. Співробітники центру не віддавали моїх дітей, тому я зі своїм чоловіком частину центру рознесла та забрала своїх дітей. Тож я зв'яжуся з вами, як тут закінчу.

— Звісно, міледі... — оторопіло відповів представник. — Не смію вам перешкоджати. Гарного дня.

Представник відключився.

— Він був не в курсі, — констатував я. — Схоже, інформаційна блокада навколо центру настільки щільна, що навіть клани не знають про бій, або...

— Або хтось з Ради вирішив не чіпати поки що нас та все тримати в таємниці, — закінчив мою думку Тех. — Щоб ми не винесли в новини про все що тут сталося і про дітей і про наше проникнення. Бо це приведе до скандалу у світах аґрафів. Оллі, відправ на головний сервер свого клану всі дані по сьогоднішній сутичці, хай зберігається ще там, про всяк випадок. І ще скинь посилання на нього всім кому довіряєш. Хай дивляться. І ще попередь Рейна, що ми з цієї планети вирушимо далі самі.

Я тим часом дивився, як мої діти безтурботно смикають за хвіст та вуха смертоносного хижака, якого бояться усі аґрафи, переводив погляд на виснажену Оллі, на свою вірну команду. Доля має дивне почуття гумору: за останню годину я двічі став батьком і, ймовірно, ворогом номер один для аґрафів. Та про це я подумаю пізніше. Зараз головне — вирватися звідси і дістатися дому.

— Ми не будемо чекати, поки вони там з усім цим розберуться, — сказав я, відірвавшись від роздумів. — Ти свій клан попередила, хай там далі самі розбираються, а нам пора додому. ШІ, перевір ще раз шляхи відходу, і будемо вирішувати, що робити. Чекати манни з небес немає сенсу.