Розділ 8. Дитина.

Серед холодних, ідеальних веж

Де розум править і немає меж,

Блукала мати, стримуючи крик,

Шукала слід, що у пітьмі десь зник.

І раптом — голос. Чистий, як кришталь.

Розбив байдужість, розігнав печаль.

«Дивіться, киця!» — пальчик в пустоту,

Де дикий звір ховав свою ходу круту.

Він бачив те, що іншим не дано,

Немов дивився у потойбічності вікно.

Він бачив суть, як батько, крізь вуаль,

І в серці матері завирувала сталь.

Прокинулась сила, як грім у тиші,

Бо в неволі дитя, і пустка в душі.

Аґрафка повстала супроти братів,

Попрала порядок далеких світів.

Зірвала всі правди, знесла всі замки,

Спалила мости та порвала зв'язки.

Та поруч, мов скеля, застиг вірний Мік,

Він другу дитину на світ виволік.

Ці дивні дитини, дві зорі ясні,

Тепер у безпеці, все наче у сні.

Бо є вища сила — не в мечі й вогні,

А в матері, що каже «Ви ж діти мої».

Ми наближалися до «Центру корекції раннього розвитку». З висоти пташиного польоту це місце виглядало як ідилічний курорт: витончені різноколірні будівлі, розкидані серед пишних садів та галявин, ігрових майданчиків, смуг перешкод, полігонів та стрільбищ. Усе це було оточене блакитними озерами та річками. Проте сканери бота, посилені модулями Теха, та оброблені ШІ дані малювали зовсім іншу картину.

— Фіксую потрійний периметр захисту на землі, — сухо коментував Тех, поки ми знижувалися. — Перший шар — сенсорна сітка, вплетена в коріння рослин. Під ними — сейсмічні датчики, а ще глибше дивна скельна порода, імовірно, саме в ній розташований бункер. А над усім житловим комплексом — прихований силовий купол класу «Фортеця». Він зараз у сплячому режимі, але активується за три секунди при тривозі.

Він зробив паузу, аналізуючи дані енергоспоживання.

— А ще тут потужні генератори придушення псі-сили. Вони замасковані під ландшафтний дизайн. Схоже, звідси буде дуже складно втекти, якщо здійметься тривога. Це надзвичайно захищене місце.

— Зважаючи на те, що вже з'ясовано, вірогідність того, що вас тут чекають, становить 59%, — повідомив нам ШІ.

— Прорвемося, — твердо сказав я.

Оллі активувала канал зв'язку з диспетчером дитячого центру. Її голос миттєво змінився, ставши владним й поблажливим водночас — голос справжньої дочки князя Лі Де Тіарал.

— Центр, говорить Лі Де Тіарал Ольмаріоніель. Я хочу здійснити візит до вас із благодійною метою, поставити кілька питань та оглянути ваш комплекс. Мій бот на підході.

— Вітаємо, міледі, — пролунав у відповідь м'який, ввічливий голос. — Ми отримали ваш запит та підтвердження вашої особистості. Для нас велика честь приймати представницю вашого клану. Сідайте на майданчик «А» біля адміністративного корпусу. Представники центру чекатимуть на вас.

— Дякую. Мої супутники зачекають мене в парковій зоні, поки ми будемо розмовляти.

— Звісно, міледі.

Незабаром ми м'яко сіли на вказаний майданчик. Це була ідеально чиста платформа з одного білого каменю. Поряд з якою нас уже зустрічали кілька аґрафів у стандартних білих комбінезонах.

Оллі та Холдір вийшли з бота та рушили з ними в бік адміністративного будинку, а Ос під мімікрією тримався трохи позаду них. Я, Айлін та Тех тим часом пройшлися біля кількох фонтанів та оглянули пару визначних пам'яток біля будівлі, а потім звернули до гостьової зони парку. Щойно Оллі з котом зникла за прозорими дверима головного корпусу, ми почали свою частину операції.

— Ну що, ходімо «погуляємо», — вголос сказав я, потягуючись, ніби турист.

Ос тим часом передавав мені образами все, що відбувалося біля Оллі. Так ми повільно рушили в бік парку, що розкинувся праворуч від будівель. Тут було тихо та безлюдно. Дерева з різноколірним листям створювали густу тінь, а розгалужені струмки заглушували звуки кроків. Нарешті ми дійшли до непримітної альтанки, схованої поміж чагарниками, з якої відкривався дивовижний вид на озеро.

— Почнемо звідси, — скомандував Тех.

Він підійшов до декоративного ліхтаря в альтанці, який насправді був вузлом локальної мережі безпеки парку. Зі свого тіла він дістав прилад, схожий на зарядний пристрій для скафандра, і причепив його до ліхтаря. З приладу висунувся тонкий щуп і зник у корпусі лампи. Згодом кіборг відчепив у себе з підошви кілька пластин, які розкидав по підлозі. Кожен із нас ставав на таку пластину, яка запам’ятовувала наш поточний образ, і після ввімкнення мімікрії на наших комбінезонах створювала в альтанці дуже чіткі та реалістичні наші копії, які рухались над пластинами.

— Триває підключення... ШІ вже в системі. — повідомив Тех. — наш ШІ зараз зациклить системи захисту в цьому секторі. У нас буде «вікно» в кілька хвилин, поки оновиться протокол безпеки.

— Час діяти, — сказав я.

Ми відійшли від пластин та миттєво перейшли в бойовий режим. Світло навколо нас заломилося, роблячи наші силуети розмитими, майже прозорими. Ос у цей момент передав мені образи того, що він бачив біля Оллі. Вони зайшли в якийсь сад та сіли біля струмка розмовляти та щось пити.

— Вимкнути усі сигнали в нейромережі, — передав знаками Тех. — Переходимо на прямий лазерний промінь для зв'язку або жести. Жодних сигналів та розмов.

Ми стали «німими» привидами для систем захисту. За останніми даними ШІ, найближчий вхід до підземного рівня знаходився за двісті метрів звідси — технічний шлюз для робітників, замаскований під грот із водоспадом. ШІ вже визначив, що одна дитина зараз перебувала в лабораторії, а друга десь у парку за головним корпусом. Я передав образами коту приблизне її розташування, а він мав передати ці дані Оллі.

Тех тим часом взяв Айлін на руки, а я заліз йому на спину. Потім кіборг активуваввбудований у своє тіло гравітаційний двигун. Ми безшумно піднялися у повітря і полетіли над землею до потрібного нам місця, попутно скануючи шлях на наявність пасток. У якийсь момент я озирнувся назад і побачив через просвіт у кущах, як наші фальшиві голографічні проекції спокійно рухаються в альтанці, імітуючи жваву розмову. Ілюзія була досконалою.