Розділ 7. Пошук.

Згодом, наша група пройшла формальну перевірку псіоном та ідентифікацію на орбіті через нейромережу, ми перейшли до спуску з орбітальної станції. Оллі скористалася своїм статусом та індивідуально замовила спеціалізований транспорт — гравітаційний човник. Це була простора капсула з панорамними оглядовими екранами, яка м'яко відстикувалася від станції та почала стрімке зниження. Перевантаження в ній майже не відчувалося — компенсатори працювали ідеально, створюючи ілюзію, що ми просто висимо на місці, а планета сама наближається до нас. А коли ми пробили хмари, перед нами відкрився світ, від краси якого перехоплювало у мене подих.

Ліаноралес була перлиною аґрафської інженерії та природного дизайну. Тут не було сірих мегаполісів чи димних заводів. З висоти здавалося, що ця частина планети — суцільний ліс зі срібними нитками річок та дзеркалами озер. В процесі приземлення я настільки захопився спогляданням місцевої природи, водоспадів, що зривалися з неймовірної висоти, та лісів, які відливали всіма відтінками смарагду, що спочатку навіть не зрозумів, куди саме ми рухаємося. Прямо по курсу виростали величні, дивовижні скелі, гострі піки яких торкалися хмар. Жодних посадкових смуг, жодних веж управління — лише каміння.

На мить мене охопила тривога — невже ми на них падаємо? Але коли ми почали наближатися, скелі наче ожили. Частину гірського масиву ми безшумно оминули, а за ним відкривалися глибокі, освітлені м'яким світлом посадкові смуги на краю гори. Лише коли ми почали приземлятися на них, я зрозумів, що ці скелі — це й був космопорт аґрафів, ідеально замаскований під природний ландшафт.

Невдовзі ми сіли в транзитному терміналі, схованому глибоко в надрах гори. Тут теж не зустріли жодного живого аґрафа — усе працювало повністю автономно. У відокремленому ангарі космопорту Оллі взяла в оренду транспортний бот класу «Люкс». Цей елегантний апарат нагадував величезну бабку з прозорими сріблястими крилами, що легко левітував над підлогою.

Після короткої передачі бази з пілотування боту та інструктажу ми завантажилися всередину. Я з Айлін зайняв місця біля пульта керування (хоча бот і був здатен рухатись цілком самостійно, ручний режим також підтримувався), а Оллі, Холдір і Тех влаштувалися в пасажирському модулі.

Поки ми летіли до нашої першої цілі в салоні активувався віртуальний екскурсовод. Приємний, мелодійний жіночий голос почав розповідати нам про дивовижі цього світу, а ми розглядали ландшафти.

— Вітаємо вас на Ліаноралес, колисці знань та природної гармонії з технологією, — почав гід. — Ця планета була тераформована тисячу років тому спільними зусиллями великих кланів...

— Запускаю протокол інтеграції, — передав усім Тех в нейромережі та під’єднав наш ШІ до бота. — ШІ вже виявив місцеві мережі. Починає пошук безпечного підключення.

Ми тим часом дивилися за борт. Політ над поверхнею вражав ще більше. Футуристичні міста аґрафів не спотворювали ландшафт, а вписувалися в нього. Вони були гармонійно розташовані на планеті посеред природи. Високі шпилі будівель нагадували гігантські природні кристали, скелі або стовбури дерев, що виростали просто із землі, та були переплетені живими ліанами та рослинами. Під нами проминали будівлі, повністю оповиті живими садами, що спадали каскадами з високих терас. Майже усі місцеві транспортні шляхи проходили в повітрі, а між замаскованими під природу будівлями тягнулися химерні, майстерно зведені мости оповиті зеленню. Потоки ж транспорту на планеті рухалися чітко визначеними шляхами, не заважаючи птахам.

— На планеті немає промисловості в її звичному розумінні, — продовжував гід. — Уся енергія видобувається з геотермальних джерел та енергії зірки. Ліаноралес — це дім наук, звідси походять найкращі уми нашої раси…

Поки ми милувалися краєвидами, Тех доповів:

— ШІ вже увійшов в загальну базу даних усіх дітей на планеті, але записів занадто багато, а захист потужний. Прямий пошук по ДНК або за кодовими іменами неможливий — спрацюють тригери безпеки. Він зараз шукає за непрямими ознаками: порівнює фенотипи з наявними фотографіями, перевіряє походження, приблизний час появи на планеті та наявність записів про батьків. Особлива увага — до тих, хто прибув з інших світів або з лабораторій.

— Скоро будемо на місці, — сказала Оллі, коли бот плавно змінив курс.

Оминувши чергову скелю, ми усі побачили величну споруду, що домінувала над ландшафтом. Це і була головна вежа Академії — гігантська будівля, що формою нагадувала велетенське дерево. Її "стовбур" був зроблений з білого металу, а "крона" складалася з тисяч прозорих куполів схожих на великі зелені листя, в яких розташовувалися бібліотеки, лабораторії та зали для навчання.

— Це адміністративний вузол планети та академії, — сказала Оллі. — Саме тут мені треба узгодити час відвідування брата в Академії.

— А чому не можна просто подзвонити? — спитав я. — Відеозв'язок чи віртуальна реальність доступні всюди ж в Співдружності.

— У нашій культурі є поняття "кровні узи", — пояснила Оллі. — Для близьких родичів, особливо під час навчання, ментальний та енергетичний контакт є обов'язковим ритуалом. Жодна голограма не передасть стан аури. Якщо я не зустрінуся з ним особисто після такої довгої розлуки, це вважатиметься ознакою відчуження. До того ж тільки в захищених кімнатах для побачень ми можемо говорити про справи клану без ризику прослуховування. Тож поки я буду з ним зустрічатися, наш ШІ через мережу вузла зможе отримати повний доступ до даних на планеті.

Згодом бот м'яко сів на посадковий майданчик, розташований на одній із "гілок" цього архітектурного дива. Ми вийшли назовні, вдихаючи чисте, насичене ароматом квітів повітря, та рушили до входу.

Величні двері розчинилися перед нами, пропускаючи у прохолодний хол. Усередині панувала тиша, порушувана лише шелестом води у фонтанах. Оллі впевнено підійшла до адміністратора — молодої аґрафки, що сиділа за столом, який був чимось схожий на тренажер для віртуального підключення.