Розділ 5. Співдружність.

Головна гостьова палуба станції була велетенським, багатоярусним проспектом, що йшов кільцем по всій станції. Він зараз був залитий м'яким штучним сонячним світлом. Це був справжній бурхливий вулик станції. Повітря тут було насиченим сумішшю тисяч запахів. Скафандр з нейромережею розрізняв багато з них: прянощі з кухонь десятків різних рас, стерильний озон фільтрів, металічний присмак працюючих механізмів та дивні парфуми та афродизіаки.

Натовп на станції вражав своєю строкатістю. Тут були люди в акуратних корпоративних комбінезонах та уніформі з емблемами станції, які губилися серед шахтарів у пошарпаних, бувалих скафандрах. Довкола снували представники абсолютно невідомих мені рас, тоді як звичних для ока гуманоїдів було зовсім небагато. Я з подивом роздивлявся розмаїття дроїдів і кіборгів, що проходили повз, але найбільше мою увагу привернули високі істоти, схожі на ящерів із переливчастою лускою. Таких я бачив лише одного разу, на проміжній планеті, та й то — вже мертвими.

Над нами на глайдері пролітали якісь великоголові істоти з тонкими руками; вони спілкувалися ментально — я відчував у голові їх дивний, хаотичний «шум». А поруч з крамницею бігали дрібні, багаторукі дроїди, схожі на павуків, які спритно розвантажували візок. Серед цього натовпу Оллі та Холдір, з раси аґрафів, уже не здавалися такими незвичайними.

А крамниці тут були скрізь. Замість дверей у них були мерехтливі вітрини, що транслювали яскраву рекламу. «Зоряні Мапи: Перевірені маршрути (Сектор Гамма)», — свідчив один напис. «Омолодження та генетичне посилення тіла» — вабив інший. Як казав Тех, тут продавали інформацію, зброю та здоров'я — найцінніший товар в галактиці. Окремо пропонували рідкісні мінерали, кораблі, запчастини, медичні капсули та навіть дивних істот, що сиділи в клітках. Ос, що йшов поруч під мімікрією, довго оглядався на ті клітки, постійно нюхаючи повітря. Ми ж усі розглядали рідкісні товари, що привертали нашу увагу — серед усього побаченого й у нас знайшлося б чимало того, що можна було б тут вигідно продати.

Поки ми з Айлін крутили головами, Тех працював з місцевою мережею, а Холдір стежив за безпекою. Дехто з торговців уважно спостерігав за нами, а ще час від часу хтось виходив перед нами, запрошуючи зайти до своїх крамниць оглянути товари. У світі цифрових технологій розмова з клієнтом вважалася знаком пошани. Хоча увесь цей шлях по проспекту мене непокоїло ще те, що на нас були скафандри аґрафського зразка. Ймовірно, місцеві сприймали нас за аґрафів — добре це чи зле, покаже час. Утім, безпека залишалася пріоритетом.

— Я знайшов нам готель, — раптом пролунав голос кіборга. — Недалеко звідси. Квартал «С», сектор для гуманоїдів. Зняв кімнати на три місцеві доби.

Нейромережа відразу проклала до готелю найкоротший маршрут, але Тех повів нас іншим шляхом.

— Треба трохи вивчити станцію, — пояснив він зміну курсу. — Подивимося по дорозі, що тут є цікавого.

І справді подивитися тут було на що, наш шлях далі пролягав через велетенську площу, одна зі стін якої була гігантським оглядовим екраном, що створював ідеальну ілюзію відкритого космосу. Від цього видовища у мене перехопило подих. В ньому було помітно, як велетенські вантажні кораблі на фоні зірок, схожі на лінивих китів, повільно підходять до доків станції. А якщо довго придивлятися до чогось конкретного, то нейромережа автоматично підключалася до якихось зовнішніх камер і наближала об'єкт, що мене зацікавив. Повз великих кораблів проносилися шлюпки, виблискуючи вогнями, а потім усе зображення змінилося, показуючи найближчу планету для відпочинку — райський куточок, що обертався десь в темряві. Вона виглядала такою зеленою, блакитною та мирною. Потім зображення наблизилося, і ми побачили на планеті білосніжні пляжі, долини, вкриті квітами, та кришталево чисті океани та моря. Це була ідеальна реклама розкоші та спокою для тих, хто постійно перебував у космосі.

Далі ми пройшли ще через кілька парків з фонтанами та зупинилися біля одного з біокуполів, які відповідали тут за вироблення кисню. Штучне світло в ньому було тепле, майже справжнє, сонячне. В ньому співали птахи, дзюрчав струмок, росли дивовижні дерева, а у повітрі літали яскраві, схожі на метеликів, істоти. Важко було повірити, що ми все ще в металевій станції, що дрейфує в порожнечі.

Вхід до нашого готелю був саме в цій оазі, трохи далі від галасливого проспекту. Він був звичайний, функціональний, без зайвої розкоші, але з гарним краєвидом на живу природу. Тех по дорозі вже оплатив проживання та отримав коди доступу, а коли ми підійшли, то двері до нашого номера автоматично відчинилися. Кімната була схожа на збільшену корабельну каюту-люкс.

— Відпочиньте та приведіть себе та спорядження до ладу, — сказав Тех. — А я займуся пошуком запчастин для корабля та навігаційних мап для подальшої подорожі. Треба спочатку дізнатися, скільки нам звідси летіти та в який бік.

Згодом гарячий душ змив із нас втому. Наші скафандри та комбінезони ми почистили, а їх елементи живлення поставили на зарядку. Після кількох днів у тісній капсулі та брудному піратському кораблі цей простий номер здавався верхом цивілізації, але відпочивати було ніколи. Потім ми знову зібралися в загальній зоні та розподілили обов'язки. На великі витрати у нас були припасені псі-кристали та деякі артефакти, заховані в рятувальній капсулі. Тож кожен зараз мав своє завдання.

Поки ми були в душі, Тех завантажив до себе в нейромережу каталоги місцевих постачальників, шукаючи специфічні запчастини для модернізації нашого нового корабля та сумісні боєприпаси для зброї. Я ж згодом зв’язався з диспетчером щодо документів на корабель, щоб дізнатися про рішення місцевого судового ШІ щодо піратів. Оллі мала іншу мету — торгівлю. Нам потрібно було зрозуміти, що з того, що ми мали з собою — рідкісні артефакти, дані про невідомі світи, витяжки з аномальних істот — тут цінується і що можна вигідно продати, а Айлін в цей час вивчала місцеві медичні заклади. Холдір, щойно ми прийшли, взяв на себе нашу безпеку: перевірив номер на жучки, запустив кількох розвідників і почав вивчати розташування камер та шляхи відходу.