Розділ 4. Станція.

Невдовзі я повернувся на борт вантажного судна. У його рубці панувала гнітюча тиша. Пілот вантажного судна сидів на підлозі, притулившись до перегородки, і не ворушився. Його обличчя було блідим, як полотно. Він дивився на креата, що стояв на варті біля входу, сумішшю жаху та потрясіння. Пілот бачив нас усіх при посадці в скафандрах, але креат з чотирма руками у всій своїй бойовій красі — це було видовище, до якого він точно не був готовий.

— Ви хто такі? — ледь чутно прошепотів він. 

— Ті, хто щойно врятував твій корабель, вантаж та життя, — спокійно відповів я. — Ми твої пасажири. І ми не терпимо, коли нападають на судно, на якому ми летимо.

— А де пірати?

— Піратів знешкоджено, їхній корабель нами захоплено.

Він судомно ковтнув та почав виправдовуватися.

— Я... я ж нічого не міг зробити. Бо вже колись був у них в полоні. Мене наче перемкнуло, напала паніка, я розгубився... Не кажіть про це нікому… Хоча ШІ корабля вже все зафіксував, мабуть, я ніколи більше не буду літати після сьогоднішнього дня. Давайте просто полетимо на станцію, я вас висаджу, і...

— Саме так ми й зробимо, — перебив його Тех, який сів у крісло пілота і щось почав перевіряти на консолі. — Ми просто продовжимо наш політ далі, але тепер до станції ми полетимо двома кораблями. Ти будеш нашим супроводом, щоб нас не прийняли на станції за піратів. Зрозуміло?

Пілот швидко-швидко закивав.

— Так. Звісно. Повністю зрозуміло. Жодних проблем.

Він боявся нас, можливо, навіть більше ніж піратів. Тим часом у брудній їдальні захопленого піратського корабля Оллі та Холдір проводили допит піратів. Капітан був міцно прив'язаний до крісла та намагався зберегти залишки бравади, але його очі бігали, оцінюючи своїх нових ворогів.

— Нам потрібні чіткі відповіді, а не твої байки, — голос Оллі був різким. — Хто ви? Звідки? На кого працюєте?

— Та пішли ви... — прохрипів капітан.

Холдір, що мовчки стояв у тіні позаду нього, зробив крок уперед. Він не сказав ні слова, лише поклав свою долоню в рукавиці на голову капітана. Той здригнувся.

— Мій друг — аґраф, — м'яко продовжила Оллі. — Він — псіон і дуже не любить піратів. Він може просто увійти у твій розум і взяти те, що нам потрібно. І це буде дуже боляче, або ти можеш розповісти нам усе сам без цих тортур. Вибір за тобою.

Холодна хвиля псі-енергії, що торкнулася його свідомості, змусила капітана здригнутися. Його бравада миттєво зникла.

— Гаразд! Гаразд! Я все скажу, не потрібно тортур! Ми... ми найманці. Працюємо на корпорацію, точніше, на одну людину в ній. Ми іноді полюємо на вантажні кораблі у цій "сірій зоні". Збираємо, так би мовити, податки з перельоту.

— Що за "сіра зона"? — запитала Оллі.

— Цей сектор... Корпорація, що володіє планетою, звідки ви вилетіли, закриває очі на деяку нашу... роботу. Зникнення деяких кораблів з фронтиру — це закладена похибка при перевезенні, — пірат посміхнувся. — Особливо це стосується поодиноких пілотів найманців. Поки ми не чіпаємо основні вантажі корпорації, їм байдуже. А іноді ми за домовленістю з деякими пілотами лише забираємо пару певних контейнерів з рідкісною рудою, і після такої конфіскації корабель летить спокійно далі. Всі задоволені, всі з прибутком. Цього разу просто пілот трапився новенький, недосвідчений та переляканий. Той, що був до нього, десь зник разом з кораблем і вантажем. Ви повинні це розуміти: це фронтир, і тут все не так, як у центральних світах. Корпорація просто ділиться з місцевими патрулями частиною прибутку для «охорони» вантажів. Своєрідна данина за безпечний переліт.

— Хто ще тут так працює? — спитала Оллі.

— Є... є й інші. Клан піратів — "Біч Порожнечі". Покидьки. Ми тримаємося від них якомога далі. Вони не беруть полонених. Кажуть, у них кораблі зі списаної військової бази, і вони працюють на когось дуже впливового... когось зі столичної планети в цьому секторі. Є чутки, що вони базуються десь в астероїдному поясі на місці старої шахтарської компанії, але туди ніхто з місцевих не літає. Це самогубство. Звідти ніхто назад не повертається.

Оллі фіксувала всю інформацію, сказану піратом, і звіряла її з даними, які вже встиг завантажити наш ШІ з корабельного ШІ, а Холдір іноді підтверджував його слова. Поки що все сходилося. Політична корупція, корпоративні змови та інша, набагато небезпечніша піратська фракція. Цей політ ставав дедалі цікавішим. Фронтир взагалі — це місце, де легко втратити все. Сюди йдуть ті, хто не знайшов себе в столичних світах або кого шукають за щось незаконне. Він поглинає всіх: і тих, хто прагне до кращої долі, і тих, хто хоче все почати спочатку. Тож виживають тут тільки найсильніші або найбільш удачливі.

Після всіх перевірок обох кораблів та допитів ми зібралися в піратській рубці.

— Отже, ШІ, що нам треба робити з кораблем за місцевими законами? — запитав я.

— Закони Співдружності в цьому питанні прості. Якщо судно, на яке напали пірати, відбило напад та захопило корабель противника, то переможці мають право на захоплене судно як законний трофей з усім, що є на борту, за незалежного підтвердження, — відповів ШІ.

— Чудово.

— Однак, — продовжив ШІ, — це вимагає офіційного судового розгляду на найближчій станції Співдружності під юрисдикцією ШІ. Це призведе до повної ідентифікації нашої команди та нашої рятувальної капсули. Ми станемо "видимими" для всіх баз даних Співдружності.

— Отже, ми або кидаємо корабель, або розкриваємо перед системами Співдружності наші сутності, — підсумував я.

— Зачекай. Цей корабель — мотлох, якщо порівнювати з аґрафським, але він нам потрібен, — сказав Тех, виводячи його дані на обзорні екрани. — Його ще можна привести до ладу та використовувати по призначенню. Гіпердвигун четвертого покоління, а системи озброєння — п'ятого. Нам потрібно його залишити для переміщення по Співдружності — стане в пригоді.

— Що пропонуєш? — запитала Оллі.