Передмова.

Зоряна Сага: Мандри по галактиках.

Невідома планета — більше не замкнений світ. Вона стала стартовим майданчиком для клану «Енсіфер» у світах Співдружності. Герой, що колись прокинувся серед темряви та аномалій, нарешті знайшов свій дім та надійних друзів, але спокій тривав лише мить. Тепер, коли на його очах відроджується життя на планеті, а його власне майбутнє переплелося з таємницями галактики, Мік змушений залишити свій безпечний прихисток.

Його наступне найбільше випробування чекає не в руїнах покинутих міст, а в самому серці Співдружності. Високорозвинена раса, аґрафи, зробила свій «підступний крок», забравши найцінніше: його дитину. Тож захист родини перетворюється на особистий рейд проти цивілізації, що маніпулює долями цілих світів. Разом з Оллі, Техом та своєю командою він вирушає у небезпечну мандрівку, де їхньою зброєю проти могутнього ворога стають не гармати, а дипломатія, технології маскування, псі-сили та незламна рішучість батьків.

Але поки одна місія веде до викраденого майбутнього, інші кличуть до забутого минулого. На обрії — пошук планети-в'язниці, де, можливо, застигла в стазисі справжня Кіра. Паралельно — відчайдушні перегони в пошуку ліків для Еліра, що вимагають подорожі до прабатьківщини загадкової раси Σκορπιός.

Дослідження уламків різноманітних зорельотів, підземні бази та чудернацькі істоти на невідомій планеті підготували його майже до всього. Тепер час стати тим, ким він має бути. Це не просто боротьба за виживання. Це шлях, де герой крок за кроком, крізь хаос та імлу, вигризає своє право у всесвіті на завтрашній день.

Новий цикл розширює кордони: від підземної бази до зоряних систем. Чи вдасться невеликій команді вистояти проти всіх випробувань, що знову кинули їм виклик? Чи зможуть любов та дружба подолати холодний розрахунок й космічні небезпеки? «НЕВІДОМИЙ ВСЕСВІТ» — це історія про вибір, відродження й незламну волю тих, хто відмовився коритися долі та творить її своїми руками.

-------

Інтерлюдія.

Наказ було віддано. З поверхні Ядра, мов срібні сльози, відокремилися три кораблі. Вони не були схожі на громіздкі, пошрамовані судна материнської системи. Це були ідеально гладкі, темні краплі, що не відбивали світла, а викривляли простір навколо себе, стаючи майже невидимими. Їхня місія була простою: знайти планету, знайти пристрій, захопити його та повернутися.

Поки розвідники зникали в темряві, Ядро знову звернулося до свого головного противнику. Воно відкрило останній звіт спостереження за Порожнечею.

Об'єкт: Порожнеча.

Класифікація: Загроза типу Омега (екзистенційна).

Природа: Гіпотеза №1 (найбільш імовірна) — рій самовідтворюваних наномашин, що вийшли з-під контролю.

Опис процесу поглинання (на прикладі зоряної системи G-458654): З наукового погляду, Порожнеча є не просто туманністю, а активним процесом деконструкції матерії. Вона не є живою істотою в біологічному сенсі, але поводиться як єдиний організм з однією метою — споживання енергії та реплікації.

Фаза проникнення: Порожнеча наближається до зоряної системи у вигляді темної, непроглядної туманності, що поглинає світло. Це не газ чи пил. Це хмара з трильйонів наномашин, що рухаються в ідеальному строю.

Фаза деконструкції: Першими атакують зовнішні планети системи. Нанороботи, мов сарана, вкривають поверхню, розбираючи матерію на субатомному рівні. Планети тануть, перетворюючись на хмари сировини (кремній, залізо, вуглець), що втягуються в туманність.

Фаза поглинання енергії: Головна мета — зірка. Рій оточує світило, формуючи навколо нього нестабільну, мерехтливу сферу (ефект часткової сфери Дайсона). Вони починають поглинати енергію зірки напряму, позбавляючи її світла. Для зовнішнього спостерігача зірка просто починає тьмяніти й згасати.

Фаза реплікації та розпаду: Використовуючи енергію зірки та матерію планет, наномашини експоненціально розмножуються, збільшуючи масу та розмір туманності. Зірка, позбавлена енергії, колапсує, перетворюючись на холодного чорного карлика, а згодом майже усі планети в системі перестають існувати. В ній залишаються лише рештки непотрібного нанороботам матеріалу або відпрацюванні рештки.

Висновок: Порожнеча не залишає руїн. Вона залишає порожнечу. Це ідеальний хижак. Її неможливо одночасно знищити, оскільки будь-яка зброя, будь-яка енергія, спрямована на неї, лише стає для неї їжею. Її неможливо зупинити. Від неї можна лише втекти.

Ядро закрило звіт. Розрахунки були однозначними. Порожнеча рухалася. Повільно, але невблаганно, вона дрейфувала в бік цього сектора галактики. І мережа порталів була єдиним шансом на порятунок для Ядра. Шансом, який зараз знаходився в руках примітивної, емоційної та непередбачуваної раси, що називала себе людьми.

-------

Інтерлюдія, пустеля

У віддалених поселеннях, розкиданих серед нескінченних піщаних дюн, почали поширюватися дивні чутки. Вони приходили зі сходу, з місць, які кочівники здавна вважали «проклятими» — територій поблизу небезпечних аномалій.

Чутки спершу були розмитими, схожими на байки відлюдників біля нічного багаття: про «зубастих» істот із хвостом, що безшумно ковзають на платформах у повітрі; про «металевих птахів», які приземляються без вогню та диму; про дивні сліди на піску там, де не ступала нога жодної відомої кочівникам істоти.

Згодом чутки набули форми свідчень. Старійшина клану Га-Дар, Зоран, бачив їх на власні очі. Три ночі тому, коли другий місяць високо висів над планетою, кочівник спостерігав з вершини скелі, як далеко внизу, біля глибокої ущелини, розкрилася завіса мерехтливого зеленого сяйва. Це була аномалія, яку їхній клан обходив століттями, бо там пропадали їх люди.

Цього разу з неї вийшли ті, хто досі був лише легендою. Це були не хаотичні аномальні істоти. Це були суцільні, бронзово-сірі фігури, що майже зливалися з нічним піском. Їх було двадцять — вони рухалися двома групами, дотримуючись суворого військового порядку. Вони запускали в повітря розвідників та ретельно, метр за метром, обстежували мертву ущелину.