6

                                                                                        6

Перший тиждень нового світу добігав кінця. Мобільний зв'язок та інтернет не працювали, як і телевізор. Харчі закінчувалися. Інакших за вікном ставало дедалі більше. Що далі ніхто не знав. Друзі гаяли час як могли. Брітні читала книжкии, зачинившись у кімнаті. На ліжку та на столі лежали відкриті книги з філософії, із закритих книжок виглядали закладки. Коли хтось із хлопців заходив до неї в кімнату, вона могла цього й не помітити, сильно була зосереджена читанням та пошуком відповідей у ​​працях філософів як минулого, так і сьогодення.

Хлопці переважно грали в карти, і обговорювали можливий план дій.

- Ти ж розумієш, що потрібно вийти назовні, як мінімум за припасами? - Запитав Джим вкотре.

- Розумію звісно. Але поки що не бачу сенсу ризикувати заради їжі. Нам вистачить на кілька днів.

- А потім що?

- Потрібно все зважити. Банка консервів та пачка чіпсів не вирішать проблему. Потрібно щось кардинальне. - висловлював свою думку Рональд.

Він знав про що говорить, оскільки єдиний з них зіткнувся з невідомим віч-на-віч. Ризик був дуже великий.

Увечері хлопці сиділи в напівтемряві і дивилися у вікно на зірки. Кожен думав про своє.

- Хлопці - покликала їх Брітні, виходячи з кімнати - які у вас ідеї щодо цього всього, - спитала вона, з трохи сумним виглядом.

- Привіт Брітні - сказав їй Рональд, - поїж щось і випий чаю, раз вийшла з кімнати вперше за день. Засиділася ти за своїми книжками.

- Я серйозно, ви думали про те, що робити далі, не сидіти ж нам у квартирі до кінця світу? – хоча може він вже і настав – подумала вона.

Брітні пройшла на кухню, заварила собі чашку кави та взяла пачку з печивом та половину шоколадки. Сіла на дивані поруч із хлопцями та чекала відповіді на своє запитання.

- Пропоную вранці збігати в продуктовий магазин і запастись продуктами на тиждень – запропонував Джим. - Хто за?

- Пропоную поки що подумати щодо цієї ідеї – сказав Рональд.

- Які твої думки, Брітні - звернувся до неї Джим.

- Щодо їжі я згодна. Але щодо подальшого не знаю.

- Що кажуть твої книги, - запитав її Рональд.

- Нічого позитивного.

- А можна конкретніше – попросив її брат.

- Якщо конкретніше, то філософи минулого пишуть про те, що були розвинені цивілізації до нас, але у зв'язку з якимось катаклізмом вони були зруйновані та зникли в історії. А філософи сучасності пишуть про схожі речі, з деяким можливим позитивним перебігом розвитку подій, але є одне АЛЕ.

- Яке ж – запитали хлопці разом.

- Філософи враховували технологічні фактори і політичні, але не те незрозуміле явище, яке відбувається зараз за вікном, і швидше за все не тільки за нашим вікном, а й за всіма вікнами на планеті.

- Ми точно не знаємо що відбувається поза нашим містом. – сказав Рональд.

- Ну, ось це нам і треба це з'ясувати - запропонував Джим. – Я ж говорю вийдемо за продуктами, може далі, щось розвідаємо.

- Не думаю, що похід в магазин дасть нам набагато більше інформації, ніж ми маємо в даний момент - відповів на його ідею Рональд.

- І що ти пропонуєш? Сидіти і чекати доки до нас прилетять і врятують? - З претензією в голосі сказав Джим.

- Ні. Я не пропоную це. На мою думку, нам потрібно поїхати до Вашингтона. По дорозі ми побачимо яка ситуація в інших містах, повз які проїжджатимемо і взагалі може зустрінемо людей або автомобілі, що проїжджають повз. Їжу візьмемо в будь-якому продуктовому магазині, якщо ситуація поруч буде більш-менш безпечною.

- А що у Вашингтоні? - Запитала його Брітні.

- Столиця усе ж таки. Якщо у нас у глушині нічого невідомо, враховуючи що до Нью-Йорка недалеко а машин, що проїжджають, або електрички не чутно й не видно, значить там ситуація не краща. Столиця мала або вистояти або закритися від цього явища. У будь-якому разі, якщо ми щось і дізнаємося, то тільки там.

- А якщо там так само як і тут? - Запитала Брітні.

- Поїдемо у бік Канади, у ліси. Там багато баз відпочинку, туристичних будиночків тощо. Є річки, їжа. Можемо там жити. Незабаром електрика все одно вирубиться. Продукти зіпсуються у магазинах.

- Я за - сказала Брітні з більш позитивним виразом обличчя, ніж за кілька годин раніше, як вийшла з кімнати.

- Я теж - відповів Джим.

- Значить, вирішили. Їдемо.

                                                ***

Наступного ранку друзі збирали необхідні речі, які їм знадобляться у довгій подорожі. Залишки продуктів помістилися у два рюкзаки. Три парасольки були покладені в кожен рюкзак, тому що невідомо, коли їх може застати дощ.

Їхати вирішили на старому мікроавтобусі Вольксваґен. Цю машину купив Джим за 500 доларів на розпродажі в одному із сусідніх будинків. Машина була на ходу, у досить пристойному стані. Гараж знаходився неподалік будинку серед гаражних боксів.