5

                                                                                    5

Ранок розпочався о 4:37.  Брітні розплющила очі, подивилась на електронний будильник на тумбочці, потім на вікно, звідки лунав шум. Зазвичай у такий час тихо. Але не сьогодні. Вона полежала з хвилину, знехотя почала вставати з ліжка, побачила що на кухні або в передпокої горить світло, яке видно з-під закритих дверей. Коли Брітні підійшла до вікна, побачила картину з фільмів про зомбі.

На вулиці було темно, але світло ліхтарних стовпів освітлювало дороги та тротуари. По вулиці хиталося кілька тіл, саме хиталися, а не йшли у своїх справах. У одного чоловіка руки були витягнуті вперед, наче він тягнувся за чимось. Жінка просто крутилася навколо себе, повільно розгойдуючись.

Десь з-за рогу лунав шум від автомобільної гуми, гул двигуна. Брітні застигла на мить в очікуванні автомобіля, який, мабуть, наближався на великій швидкості. 20 секунд очікування і поліцейський автомобіль пролетів на швидкості по дорозі збивши жінку, яка крутячись на місці навіть не відреагувала на шум автомобіля, що наближає.

Брітні хотіла відскочити від вікна і піти покликати хлопців, але помітила, що жінка піднімається. Кульгаво, незграбно, але вона піднімалася. Її скрючило від удару авто, вона стала кульгати, але пішла далі дорогою кульгаючи і хитаючись.

Брітні вискочила з кімнати і побачила хлопців, які теж стояли біля вікна і спостерігали за тим, що відбувається на вулиці.

–  Це воно? - спитала Брітні, звертаючись до Рональда.

– Так, воно. Те саме було в магазині вчора. –  відповів їй брат.

Джим стояв з мобільним телефоном і гортав пальцем по екрану. Чим більше він перегортав сторінок інформації, тим серйознішим ставав його вираз обличчя.

- Хлопці, весь інтернет гудить. Це не тільки у нас, у всіх штатах таке пишуть. Facebook заповнили фото дивних людей – розповідав їм Джим і дивився одним оком на екран.

- Це дуже серйозно, - сказав Рональд. – Занять в університеті точно не буде.

- Якийсь дурдом сказала Брітні, і вийшла на кухню.

Хлопці залишилися вдвох у кімнаті.

- Ну, який план дій? Є ідеї? - Запитав Джим у Рональда.

- Ходімо, підбадьоримося, поп'ємо каву і подумаємо що робити далі -запропонував Рональд.

- Наливай повний кавник, Брітні. - попросив Джим подругу. Спати нам зараз точно не треба.

  Друзі сиділи на кухні, пили каву, обговорювали ситуацію. За вікном почався дощ.

- Вчора теж був дощ, - сказав Рональд. І знову. Два дні поспіль. Давно такого не було.

- Погода змінюється. Осінь все-таки сказала Брітні братові.

- Вчора просто був момент. Хоча може просто співпало - продовжував Рональд. - Та жінка, яка зайшла в магазин і через хвилин п’ять стала такою дивною та схожою на зомбі. Вона була мокра. Потрапила під дощ.

- І що? - запитав Джим. - Ти думаєш вона через дощ такою стала?

- Не знаю точно. Але не виключено. Оскільки інформації точної немає, то давайте враховувати всі обставини. - запропонував Рональд.

– Давай. Потрібно в принципі зараз бути дуже уважними - висловила свою думку Брітні.

- Скоро світанок. Може, і дощ скоро закінчиться. - Сказав Джим і встав зі стільця.

Підійшовши до вікна, він став роздивлятися вулицю крізь краплі дощу. Шум дощу був чутний у квартирі, і чим більше хлопці думали про зв'язок дощу з цією ситуацією, тим більше дощ почав викликати тривогу і навіть лякати.

- Як думаєте, ми тут надовго застрягли? - запитав Джим, повертаючись до столу, за яким сиділи Рон і Брітні.

- Поки ситуація не проясниться або не зміняться обставини - відповідав йому Рональд.

- Дивіться! - крикнув Джим і показав на щось за вікном.

Рон і Брітні різко підхопилися і підійшли до вікна. На вулиці бігли двоє чоловіків, за якими йшли кілька дивних чоловіків. Один з тих, хто тікав, трохи пригальмував, почекав, поки до нього підійде цей дивний тип і угрів його битою по голові. Той упав від удару та лежав.

Чоловіки підбігли до під'їзду та почали стукати у двері. Ці «інші» продовжували до них наближатися. У домофоні пролунав сигнал, мабуть, хтось із чоловіків почав натискати на кнопку на домофоні внизу.

- Дзвонять – сказала Брітні. - Що робити будемо?

Рональд підскочив до домофона і натиснув на кнопку відкриття дверей у під'їзд. Пролунав сигнал. Двері відчинилися, кілька секунд і інший сигнал, двері зачинилися. Вони увійшли до під'їзду.

- Навіщо ти їх упустив? - з претензією в голосі спитав Джим.

- Ми маємо їх врятувати, як і всіх ще нормальних людей, не змінених. - відповів Рональд.

- Але ж вони потрапили під дощ, дощ так і йде, подивись у вікно, - сказав він Рональдові.

- Джим має рацію - сказала Брітні.

Рональд повільно підійшов до вікна і глянув у нього. Дощ йшов, краплі падали на мокру дорогу, стукали по підвіконню. Двоє «інших» ходили біля будинку, один сильно шкутильгав і був скручений від удару автомобіля.