Розділ 7

Наступні кілька днів минули майже непомітно. Розпорядок поступово став звичним, ранній підйом, сніданок, заняття з магічного сприйняття, коротка перерва, а потім уроки грамоти. Після обіду учні були переважно вільні. Хтось проводив цей час у спільній кімнаті, хтось гуляв дозволеною частиною внутрішнього двору, а дехто просто відсипався після ранкового підйому.

Арк більшу частину вільного часу присвячував книзі. Уже наступного дня після першого уроку він неабияк здивував викладача грамоти. Коли той попросив учнів прочитати кілька простих складів, Арк упорався без особливих труднощів. А потім, отримавши коротке речення, повільно, з паузами, але правильно прочитав його вголос. Літній чоловік навіть перепитав, чи справді Арк до прибуття в школу не знав місцевої писемності.

— Не знав, — відповів той.

— Тоді звідки такий прогрес?

— Займався ввечері.

— Самостійно?

— Так. За книгою.

Викладач уважно подивився на нього, потім на розгорнутий посібник, який Арк приніс із собою.

— Що ж, схоже, ти справді не марнував часу. Спробуй ось це.

Він написав на дошці інше речення, трохи довше й зі словами, яких не було на перших сторінках підручника. Арк придивився до написаного. Перше слово прочитав одразу, друге довелося розібрати по складах. На третьому він помилився, переплутавши два схожі знаки, але, почувши зауваження викладача, повернувся до початку й виправився. Зрештою речення було прочитане.

— Непогано, — визнав чоловік. — Дуже непогано. Тільки не поспішай настільки, щоб почати вгадувати слова замість читати їх.

Арк лише мовчки кивнув. Після заняття викладач дозволив йому працювати з наступними розділами посібника, не чекаючи, поки решта групи наздожене його.

Із кожним днем читання давалося дедалі легше. Найбільше допомагала сама будова місцевої писемності. Арк досить швидко переконався, що його перше припущення було правильним, літери послідовно передавали звуки, а вимова практично не залежала від їхнього розташування у слові. Не доводилося запам'ятовувати десятки винятків або здогадуватися, чому однакові поєднання знаків раптом звучать по-різному.

Вивчивши абетку, він фактично отримав ключ до будь-якого написаного слова. Звісно, це ще не означало, що він одразу міг швидко читати. Очі не звикли до нових символів, довгі слова іноді доводилося розбирати по частинах, а під час письма рука час від часу виводила неправильний знак. Проте труднощі були цілком зрозумілими й поступово зникали з практикою.

Арк навіть виробив для себе невеликий порядок занять. Спочатку читав кілька сторінок, потім закривав книгу й намагався записати те, що запам'ятав. Після цього звіряв написане з оригіналом, виправляв помилки та повторював слова, які давалися найгірше. Іноді навмисно брав незнайомі уривки з кінця посібника, щоб перевірити, чи справді читає, а не просто пам'ятає текст.

Результат поступово ставав дедалі кращим. За кілька днів він уже міг самостійно прочитати невеликий текст, зрозуміти його зміст і письмово відповісти на прості запитання. Помилки ще траплялися, особливо коли потрібно було швидко записувати довші речення, але загалом із грамотою справа просувалася напрочуд добре. Викладач це помітив. На одному із занять він переглянув роботу Арка, потім ще раз уважно прочитав написане й похитав головою.

— Якби сам не бачив, що ти прийшов сюди без знання абетки, подумав би, що тебе навчали раніше.

— Просто багато практикуюся, — відповів Арк.

— Практика, безумовно, допомагає. Але не кожен здатен так швидко засвоювати нову писемність.

Він повернув дощечку.

— Тут дві помилки. Ось цю літеру ти написав неправильно, а тут пропустив слово. Виправ і переходь до наступної вправи.

Арк узяв дощечку й повернувся на місце. Він не вважав свій результат чимось особливим. У попередньому житті йому доводилося опановувати значно складніші системи позначень, технічну документацію та мови програмування. Порівняно з ними звичайна абетка, до того ж із послідовною вимовою, була не надто складним завданням, тим паче що розмовну мову він уже знав. Лерн, утім, дотримувався іншої думки.

— Ти ненормальний, — заявив він одного вечора, коли побачив, як Арк читає черговий текст.

Арк підняв очі.

— Чому?

— Бо я досі половину літер плутаю, а ти вже книги читаєш!

— Навчальний посібник.

— Та яка різниця?!

— Велика.

Лерн невдоволено зітхнув, але все ж сів поруч і попросив допомогти з кількома словами, які ніяк не міг запам'ятати. Арк допоміг, зрештою він і сам добре розумів, що для людини, яка раніше взагалі не стикалася з писемністю, навіть найпростіші речі могли виявитися складними. Лернові доводилося одночасно засвоювати й сам принцип запису слів, і нові символи, і правила їхнього поєднання. Арк же вже мав готове розуміння всього цього. Їхні початкові умови просто були різними.

З магією справи йшли зовсім інакше. Щоранку Еліра збирала групу в тій самій кімнаті, просила учнів розташуватися на килимках і повторювала основні вказівки. Заплющити очі, заспокоїти дихання, прислухатися до внутрішніх відчуттів. Арк сумлінно виконував усе, що вона говорила, але майже нічого не досягав. Іноді йому здавалося, що те незвичне відчуття, яке він помітив першого дня, ось-ось повернеться. Він намагався не зосереджуватися на ньому надто сильно, дозволяв думкам заспокоїтися і чекав. Але щойно з'являвся натяк на щось незнайоме, воно зникало.