Розділ 6

Ранок розпочався зі знайомого дзвона. Цього разу він пролунав ще до того, як сонце повністю піднялося над стінами замку. Арк розплющив очі, кілька секунд полежав нерухомо, прислухаючись до звуків у кімнаті, а потім підвівся.

За ніч він виспався напрочуд добре. Ліжко було простим, матрац трохи жорсткішим, ніж він звик, але після подорожі в каравані навіть такі умови здавалися цілком пристойними. До того ж тіло не нагадувало про себе звичною ранковою скутістю. Арк уже помічав, що останнім часом почувається незвично добре, проте досі не мав пояснення цьому. Один із сусідів по кімнаті ще намагався додивитися сон, накривши голову ковдрою. Інший уже натягував сорочку, а третій сидів на краю ліжка й сонно розглядав власні руки.

— Сьогодні починаємо, — промовив останній, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Ага, — відгукнувся той, що одягався. — Нарешті.

Арк мовчки взувся. Після вмивання всі вирушили до їдальні. Сніданок виявився не надто різноманітним, каша, хліб, трохи сиру та гарячий трав'яний напій. Проте їжі вистачало, а це вже було непогано. У залі знову панувало пожвавлення. Учорашні розмови про могутні заклинання поступилися місцем обговоренню майбутнього заняття. Ніхто до пуття не уявляв, як саме можна відчути щось, про існування чого досі знав лише зі слів магів. Лерн знайшов Арка біля одного зі столів і без зайвих церемоній сів навпроти.

— Ну що, готовий?

— Побачимо.

— Я так і знав, що ти це скажеш, — зітхнув хлопець.

Арк спокійно продовжив снідати. Після їжі новоприбулих зібрали у внутрішньому дворі. Там на них уже чекали кілька людей у сірих мантіях. Один із них зачитав списки й розподілив усіх на невеликі групи. Арк опинився разом із Лерном та ще приблизно двома десятками людей, серед яких була й дівчина з коротким каштановим волоссям, що напередодні цікавилася лікувальною магією.

Їх повели до навчального корпусу, але цього разу не в простору залу, де виступав майстер Дарвен, а до значно меншої кімнати. Тут не було високих рядів лав. Уздовж стін стояли звичайні дерев'яні стільці, а посередині залишався вільний простір. На підлозі лежали тонкі килимки. Великі вікна пропускали достатньо ранкового світла, проте жодних магічних пристроїв Арк не помітив.

За кілька хвилин увійшла майстриня Еліра.

— Сідайте, — сказала вона, вказавши на килимки. — Сьогодні ми почнемо з найважливішого. Ви маєте навчитися відчувати власний магічний резерв.

Новоприбулі розташувалися хто як міг. Дехто сів зі схрещеними ногами, інші підгорнули їх під себе. Арк обрав зручне положення, у якому міг сидіти достатньо довго, не відволікаючись на затерплі м'язи.

Еліра дочекалася, поки всі влаштуються.

— Передусім забудьте про те, що бачили вчора. Ніяких світних куль, туману чи захисних бар'єрів. Поки що вам навіть не потрібно намагатися створювати магію. Ваше завдання значно простіше, навчитися відчувати те, що вже є всередині вас.

— А де саме цей резерв? — запитав Лерн.

— Його не можна знайти так, як ви знаходите серце чи шлунок, — відповіла майстриня. — Магічний резерв не є звичайним органом. Ви не намацаєте його рукою й не побачите в дзеркалі. Але він існує, і кожен із вас уже має з ним зв'язок.

Вона підійшла до вікна й продовжила:

— Зараз я попрошу вас заплющити очі. Не намагайтеся нічого уявляти навмисно. Не шукайте світло, не вигадуйте кольорів чи форм. Просто зосередьтеся на власних відчуттях. На диханні, на серцебитті, на тому, що відбувається всередині тіла. Поступово спробуйте відокремити звичні відчуття від незвичних.

Арк заплющив очі. Спочатку все було цілком передбачувано. Він відчував вагу власного тіла, рух грудної клітки під час дихання. Десь поруч хтось неспокійно ворушився, намагаючись влаштуватися зручніше. Минуло кілька хвилин, нічого особливого.

— Не напружуйтеся, — пролунав голос Еліри. — Ви не зможете змусити резерв проявитися силою волі. Він уже є. Потрібно лише навчитися його помічати.

Арк спробував змінити підхід. У колишньому житті йому доводилося працювати з обладнанням, де важливі сигнали губилися серед значно сильніших перешкод. Іноді, щоб помітити потрібний сигнал, достатньо було прибрати зайві впливи. Зараз він зробив приблизно те саме: перестав прислухатися до звуків кімнати, поступово відсунув на другий план дихання й відчуття м'язів. Не намагався знайти щось конкретне, лише спостерігав.

Спершу результат залишався нульовим. Потім з'явилося дивне відчуття, щось на межі сприйняття, настільки незвичне, що Арк не відразу зрозумів, чи не вигадує його сам. Він спробував зосередитися сильніше і відчуття зникло. Арк розплющив очі, перед ним, як і раніше, була звичайна кімната. Інші сиділи із заплющеними очима, один хлопець так напружив обличчя, ніби намагався підняти щось дуже важке.

— Не потрібно стискати зуби, — зауважила Еліра, проходячи повз нього. — Це не допоможе.

Арк знову заплющив очі. Цього разу він вирішив не переслідувати невідоме відчуття. Якщо воно справді існувало, краще було дочекатися його повторної появи. Минув певний час. Десь праворуч хтось тихо вигукнув:

— Здається, я щось відчув!

— Опишіть, — попросила майстриня.

— Наче... тепло. Ось тут.