Розділ 22. Полювання.

Хлопець здавався трохи прибитим, голодним, але з іскринкою цікавості в очах. Йому все було цікаво. Він їв та розповідав історію свого нелегкого життя. А ми з кіборгом через мережу розв'язували питання, що з ним робити.

— Що ти думаєш, Тех? Правду він розказує?

— Під плитою на лежаку справді знайшли кров, когось там точно привалило, а відомості про життя у місті перевірити ніде.

— Що з ним робити?

— Зроби йому пропозицію щодо роботи у форті. Подивимося, як відреагує. – Хлопець вже закінчив розповідь і ще жадібно придивлявся до шматків м'яса, але без дозволу брати боявся.

— Слухай, Філ, - відірвав я його від вогнища з м'ясом, - у нас є до тебе запитання.

— Яке? - напружився він.

— Нам потрібна людина, щоб наглядала за фортом на деякий час. Орієнтовно на місячний цикл. Їжу, одяг, ночівлю та нейроком ми тобі надамо. За це ти наглядатимеш за територією, приберешся усередині від сміття і виконаєш кілька наших доручень.

При згадці доручень хлопець занепокоївся.

— Яких доручень?

— Щодня будеш звітувати про ситуацію навколо форту. Бачиш антену? - показав я на шпиль форту. - Тут є зв'язок з нами, якщо з'являться проблеми, відразу повідомляй про все: про людей або про проходження караванів, про все незвичайне.

— І нічого іншого? - видихнув він.

— Якщо ти нас влаштуєш і все буде нормально за весь цикл, то можна буде поговорити про інші умови. Знімай ганчірки з голови, Тех зараз подивиться на рану.

Філ розмотав ганчірки, рана затягувалася, але була інфекція, кіборг обробив місце розсічення, приклав аптечку. Хлопцеві видали комплект речей, від яких він очманів, і в цьому розгубленому стані подався митися. Ще через пів години він вибрався з форту в нормальному стані та вже не був схожий на обірванця. Тех показав йому весь форт, що встигли відремонтувати та відновити, нарізав йому фронт робіт із прибирання. Філ перед кіборгом тягнувся до струнки та погоджувався з усім, що той йому казав. 

Речі, ставлення, їжа зворушили хлопця, і те, як ми його прийняли у форті, він навіть трохи відтанув, а ще через пару годин перестав коситися на всі боки, і вже був не такий полохливий, як коли з нами зустрівся. Жив у пустелі сам, здичавів, людей не бачив, ще й ховався десь у руїнах від тварин з аномалій, кого хочеш, таке життя навчить усього боятися.

Бази за основними напрямками йому скинули на нейроком і зобов'язали його вчитися. Він був вдячний і допомагав у міру своїх сил, але ледве протримався до вечора і, поївши, вирушив спати до виділеної йому кімнати. А ми з кіборгом продовжили працювати. Тех підключав охоронну систему та датчики, я пішов чистити бункер, там за день трохи підсохла підлога. Спустив униз платформу і кімнату за кімнатою витягав усе сміття, що там було. Далеко не відходив, щоб завжди бути в межах дії світла, мало хто тут водиться під землею. Так провозився до глибокої ночі. У кімнатах усе стало непридатним, цінного нічого тут я не знаходив, тільки сміття.

Вже повертаючись коридором на вихід, ретельно стежачи за тим, щоб не зачепити платформою за якийсь камінь, раптом побачив у промені налобного ліхтаря щось блиснуло. Завмер, це ще що таке? Придивився, відсунув платформу з дороги, поворушив сміття. Промінь світла вихопив з підлоги блискучий камінчик, ледь не свиснув від подиву – кристал баз даних чи запис! 

І їх тут на підлозі кілька штук валяється. Звідки? Придивився до тріщини в стіні та помітив, що сумка зі зотлілої тканини стирчить у дірці, це з неї й випав цей кристал, а за стінкою проглядалася кімната. Через щілину її вміст відблискував цілим розсипом світла, пляшки там стоять чи що. Гарячково озирнувся, є тільки клинок. На жаль, ці залізні двері нічим зараз не відчинити, нічого серйозного я з собою не взяв, розраховуючи лише на огляд приміщень і збору сміття. Виходить, що тут хтось сховав усі свої знахідки у тріщину стіни.

Трохи сповільнився, не в змозі вирішити, що робити. Але тут пискнув таймер повітря, і заряд скафандра вже добігав кінця, настав час повертатися, наступного разу візьму чим відкрити. Зраз треба відпочити, перезарядити скафандр, подивитися, як ідуть справи на поверхні. Цікаво, що там на цих кристалах. Може, навіть поспішати не варто повертатися, може там знову життя мешканця бункеру та сміття у кімнаті. На душі одразу полегшало, сунув кристали в кишеню. Все розвіз, перекусив, помився та викликав кіборга.

— Тех, я знайшов зачинену кімнату в бункері. Подивися по свободі або вільного дроїда туди відправ, щоб розкрив замок, може, всередині є щось цікаве. Поруч кристали на підлозі знайшов. Скинув тобі відео.

— Подивлюсь.

— Я відпочивати. І ще можна щось зробити з вогкістю в бункері, там без скафандра не можна знаходитись, бракує повітря.

— Щось до ранку придумаю. Десь має бути вентиляція, можливо, ми її заклали, або вона завалена.

— Тоді до завтра, я спати.

Попрощався я і заснув буквально через десять хвилин.

Вночі мене кілька разів розбудило спрацьовування охорони і розстріл турелями в темряві тварин, які, схоже, прийшли на шум або на запах із форту. Тех передав, що все спокійно, завтра вранці подивимося, що там бігало. І я пішов далі спати, а Філ навіть не прокинувся. Ліг далі досипати, і цей раз сон був дивний.

Я йшов крізь туман рівною землею, мене охоплювало почуття занепокоєння. Переді мною розкинувся дивний краєвид, потрісканий і вивітрений, позбавлений будь-яких ознак життя. У деяких місцях земля пропікалася до твердості каменю, а в інших лежала безплідна і потріскана, а місцями був взагалі попіл. Попри відсутність світла, повної темряви не було, лише слабкі сутінки, що ледве пробивалися крізь густий туман. Він огортав мене, сухий і холодний, без звичного запаху та відчуття вологи, яких можна було очікувати. З кожним кроком тиша тиснула на мене важким вантажем, порушуваним лише шурхотом моїх власних кроків. Повітря висіло нерухомо, воно, схоже, тут застоялося, позбавлене руху і життя.