Епілог

Я сидів у печері на виступі скелі, біля багаття, спостерігав, як сонце підіймається над горизонтом. Небо повільно освітлювалося відтінками рожевого, помаранчевого і золотого, сонце повільно підіймалося вище, огортаючи світ своїм теплим сяйвом. На мій погляд, мені відкривався захопливий вид на пейзаж унизу. Величезне море дерев і трав м'яко погойдувалося під ранковим бризом, стаючи пишними і яскравими у вузьких ущелинах цього суворого світу. Густа рослинність створювала приголомшливий контраст з оточуючими її суворими скелями й кам'янистою місцевістю. Ущелини простягалися далеко в далечінь, створюючи ковдру зелені, що заворожує, серед безплідних скель.

Раптом сонячне проміння торкнулося верхівок дерев, вся сцена, здавалося, ожила. Роса на листі блищала в ранковому світлі, а м'який шелест листя створював заспокійливу симфонію. Птахи почали щебетати, їхні крики луною розносилися по ущелинах, коли світ прокидався.

Перебуваючи на піднесенні, я відчував трепет і здивування перед красою цієї чужої планети. Ніколи у житті не спостерігав такого видовища. Це було нагадуванням про те, що навіть у найрізноманітніших суворих умовах життя може процвітати та розвиватися. Це видовище наповнило мене почуттям спокою і благоговіння, і я цей момент намагався зафіксувати на згадку в кристал, краса змусила мене бути вдячним за можливість залишитися в живих і стати свідком такого захопливого світанку в цьому невідомому світі.

Але ці всі миті залишимо в пам'яті на потім, а зараз сувора дійсність постала переді мною. Повітря тут було насичене запахами, бойовий скафандр спокійно працював у цій атмосфері. І протипоказань щодо складу не було, я іноді відключав шолом, щоб поїсти. Внизу кипіло своє життя, там постійно хтось на когось полює, приблизно, як у нашому світі павуки ловлять мух, жаби ловили павуків і мух, жаб ловили гадюки, лелеки їли всіх. Колообіг їжі в природі. Так і тут в аномаліях виживає найсильніший і існує свій цикл, збудований самою природою і тваринами, що населяють цей світ.

Внизу, десь у лісі залишилося кілька десятків ящірок, що гнали мене до самого вечора. Вночі я ледве відірвався від них у лісі. А зараз спостерігаю картину з висоти, як вони планомірно досліджують ліс, та поїдають місцеву живність. Або мене шукають чи видобуток у цьому світі. На мій погляд, це був якраз світ, де ми з кіборгом полювали на коріння.

За ніч я перебрав рюкзак бандитів, багато чого знайшлося цікавого, і кристали з базами, і чіпи, і зброю, і запасні обойми до неї, і незрозумілі мені речі. Але найбільша знахідка, яка, ймовірно, врятувала мені життя, це були пси кристали штук п'ятдесят. Мене в сутінках загнали в тупикову ущелину і поки я ліз на верх по скелі, ящірки мені в спину били в слід пси атакою. Скільки разів я не рахував, але набігло їх багато. А вночі біля вогнища розкрив рюкзак і зрозумів, що всі атаки поглинули кристали пси, які я ніс за спиною і тепер вони світилися сильніше за багаття. Трохи виспався, відпочив і зі світанком зібрався в дорогу.

Перекусивши смаженою на багатті пташкою, я збирався вирушати далі. Внизу почалося ворушіння, і дрібні ящірки пролізли на верх, схоже вони відчувають пси кристали або мене. Я вибрався на плато з дрібним чагарником і попрямував у бік річки, що виднілася на горизонті рівнинної місцевості. Через годину повільного бігу помітив перші ознаки моєї впевненості, що це все-таки планета з рослиною коренем. Дуже схоже дерево росло у низині. Я вистрілив кілька разів у нього з голкомета, і воно стрепенулось, шукаючи супротивника і розкидаючи навколо голки. Спробуємо обійти та заманити в цю пастку ящірок, зайнявши зручне місце, почав чекати. Через годину підтвердилася моя теорія, що ящірки відчувають мене чи те, що я несу, вони перли коротким шляхом, не йдучи моїми слідами. Ну, подивимося, що буде. Спершу забігли маленькі в низину, а потім великі й тут пастка зачинилася. Вирвалися коріння з ґрунту і почали затягувати ящірок. Але минуло якийсь час і помітив, що ящірки не такі прості, вони й не здавались, але й дерево не могло з ними впоратися, і зграя все прибувала.

Думаю, досить спостерігати і я побіг по каміннях назад до виходу з аномального міру у свій, ззаду рослинний монстр схопив моїх переслідувачів. Там усе ще тривала боротьба, обплутані коконом колючих гілок тварини вперто намагалися звільнитися. Мабуть, вони імунні чи були захищені від отрути кореня. Монстр підтяг їх зовсім близько до своєї основи, безліч товстих зелених гілок хижо здіймалися в повітря, ніби передчуючи бенкет. Але ящірки добре гризли ці корені, ще не зрозуміло хто кого. Дивна, дуже незвичайна істота нагадувала величезний м'ясоїдний чагарник, що ловить і поглинає видобуток тисячами живих ліан, пагонів та вусиків.

Побачене викликало сплеск адреналіну, цей був більшим, ніж ми зустріли. По найближчому каменю розповзалася зелена маса, що складається з хижих гілок та пагонів. Вони дерлися по низині, повзли по каміннях, повільно, але, мабуть, пересуваючись у всіх напрямках з низини, охоплюючи все більше і більше ящірок. Я наблизив зображення в бойовому скафандрі та розрізнив сітку прожилок зелених гілках, а інші колючі стебла здавалися висохлими й мертвими, але продовжували впевнено повзти в загальній масі.

Схоже, рослинний корінь виявився істотою, що пересувається на своїй частині планети, він випивав соки з землі або того, кого спіймав і рухався далі. Іноді залишаючи свої паростки для контролю території. Чи випадковістю є напрямок руху або рослина відчуває, що тут є видобуток, а може він обходить територію і там, де є пошкоджені його «гнізда» і починає полювати. Невідомо. Я нічого не знав про цю кореневу систему та її можливості, крім стійкого почуття небезпеки, і того, що з нею не варто зв'язуватися. Тут потрібно багато гранат, кілька бомб або мінне поле на шляху, щоб це все зупинити. Все перелічене вище говорило лише про одне — треба швидше забиратися звідси, хто кого з'їсть мені не зрозуміло, але явно зіткнулися дві не слабкі сили. Спробую повернуться, можливо, там біля аномалії мого світу нікого немає. Завернув дугою до лісу.