Розділ 1. Приземлення.

— Усі готові? — запитав Тех.

— Так.

— Мік, подаєш псі-енергію на двигуни тільки за моєю командою. Нейромережа у тебе так і не запрацювала, тому будемо в ручному режимі сідати.

— Прийнято.

Ми з Оллі, одягнені в скафандри, зайняли місця в рубці. Це мій перший спуск з космосу на планету на кораблі.

— За кілька хвилин будемо над точкою, — продовжував Тех, — прямо протилежною передбачуваному місцю посадки. Увімкни двигуни орбітального гальмування й маневрування для сходу з орбіти.

— Вмикаю.

Гальмування уповільнює корабель настільки, щоб він почав входити в атмосферу. У космосі не можна просто натиснути педаль гальма — маршрут для уповільнення й маневрування має бути чітко прорахований, щоб корабель здійснив безпечний вхід в атмосферу під потрібним кутом і з потрібною швидкістю. Під час посадки у нас лише одна спроба: псі-енергії на другу може не вистачити. Занадто великий кут входу в атмосферу, і корабель згорить або розвалиться; а занадто малий — ми «зависнемо» в атмосфері, пропустимо передбачуване місце посадки, і пального не вистачить, щоб дістатися до аномалії в проміжний світ.

Корабель пригальмував, розвернувся й отримав імпульс для сходження з орбіти. Планета на панорамному екрані почала збільшуватися.

За кілька десятків хвилин ми залишили орбіту. Щільність атмосфери почала зростати, коли ми були на висоті близько 130 км і за 5 тисяч кілометрів від місця посадки. Я поглядав на показники приладів і фіксував: зараз ми летіли з максимальною швидкістю 28 000 км/год.

— Увімкни щит, — сказав Тех. - наближаємося до атмосфери.

Я активував захисне поле корабля, і все стало відбуватися швидше. Зараз корабель оточує гаряча, палаюча помаранчева плазма. Без щита корпус розжарився б до 1650°C. Зараз щит бере на себе це навантаження, і хоча корпус виготовлений із жароміцних матеріалів, зі щитом надійніше.

— Плавно, як у підручнику, не смикай корабель — пробурмотів Тех.

На висоті 120 км почалося сильне гальмування через тертя об повітря. Дані на екрані миготіли: температура корпусу стабільно зростала, але щит працював у межах допустимого.

— Тримай чітко заданий напрямок корабля до горизонту, не смикай! — командував Тех, коригуючи кут входу в атмосферу, щоб уникнути перевантажень і перегріву.

У кабіні потеплішало, але я не міг зрозуміти, чи це від температури, чи від нервового напруження.

У міру того, як ми продовжували знижуватися, космічний корабель перейшов до планування, а ми, зазнавши певних перевантажень, знову почали відчувати силу тяжіння. (Термін g відноситься до сили тяжіння: на Землі ми відчуваємо силу тяжіння в 1 g.) Спочатку ми відчули лише 4/20 g, і це було ледь помітно, але ще приблизно за хвилину, Тех вигукнув:

- З'являється сила тяжіння приблизно «0,3 g». Потім збільшуватиметься до 1,5 g, терпить, бо ми економимо псі енергію.

Я відчув, як мене втискає в крісло, і здивувався, невже це лише одна десята. Це було вражаюче - знову всім тілом відчути тяжкість гравітації планети! Ми рідка звертаємо увагу на гравітацію в повсякденному житті, але під час повернення з космосу ніяк не можна було її не помітити.

Десь на висоті 80 км швидкість корабля почала знижуватися до 18 000 км/год. Плазмовий шлейф залишав довгий сліпучий слід позаду корабля. Щит тремтів під атмосферним опором, але я втримував стабільність захисту, хоч енергія ядра швидко зменшувалася.

На висоті 50 км температура за щитом досягла піка - близько 2 000°C. У рубці почало відчувалося легке тремтіння через турбулентність.

— Підготовка до реактивного гальмування, — сказав Тех.

— Готовий, — відповів я.

Загорілися на панелі жовті індикатори підготовки до маневру. Системи контролю перевантаження автоматично регулювали тиск рубці. На висоті 30 км швидкість впала до 6000 км/год. Аеродинамічні рулі, висунуті з боків корпусу, стабілізували траєкторію. Турбулентність ще відчувалася, але судно перейшло до керованого зниження. Ми продовжували мчати крізь атмосферу, як і раніше рухаючись швидше за звук.

— Виводь на посадкову траєкторію, — спокійно сказав Тех.

На висоті 10 км основні двигуни перейшли в режим зворотної тяги, і швидкість знизилася до 1000 км/год. Щит вимкнув, тепер корабель більше не був яскравою вогненною кулею, а корпус почав охолоджуватися. Панорамні екрани показували поверхню: гірські хребти, густі ліси й долини, залиті променями місцевого сонця.

Хоча я і знав, що ми рухаємося неймовірно швидко і практично рибкою пірнаємо в атмосферу планети, я усвідомлював, під яким крутим кутом ми рухаємося до землі, зараз лише краєм ока встигнувши помітити хмари, що промайнули на екрані на нижчих висотах. Щойно корабель почав сповільнюватися до дозвукової швидкості до 300 км/год, Тех сказав.

— Подавай псі-енергію плавно на посадкові двигуни, гальмуючи корабель, не дай нам розбитися об планету, постійно дивись за висотою.

Судно продовжувало круто знижуватися над планетою, поки не буде готове для заходу на місце посадки. На висоті 2 км, Тех вручну перевірив посадкові опори та випустив стабілізатори. Земля наближалася, саме остання фаза посадки вимагала максимальної точності.

Далі буде ще....

Підписуємося на автора.