Розділ 3. Руїни та тунелі.

Так завершився перший день нашого пустельного марафону. Увечері я ще пройшовся руїнами старого міста. Це був релікт давно забутої цивілізації, його зруйновані стіни та високі колони тепер поглинула невблаганна пустеля. Колись величні будівлі перетворилися на скелетні каркаси, а зламані арки й перекинуті статуї усіяли околиці, так що незрозуміло, хто його населяв, але ноги точно були у жителів — статуї це підтверджували. Камінь, потертий століттями піщаних бур, тьмяно поблискував у суворому світлі призахідного сонця. Руїни являли собою лабіринт з вузьких проходів вулиць, відкритих дворів і потаємних альковів, створюючи моторошну ситуацію, схожу на лабіринт. Пісок просочувався в кожну тріщину і щілину, утворюючи невеликі дюни всередині того, що колись було квітучим мегаполісом. Ми знайшли придатне місце в руїнах і спокійно там переночували, а під ранок наш розвідник помітив зграю, що пересувалася у нашому напрямку. Ми були готові їх зустріти, Тех за ніч знайшов гарне місце для оборони, і там ми їх вже й чекали.

Λύκος, що бігли пісками, не були схожі на вже бачених мною хижаків. Вони були більшими, з худими, м'язистими тілами, пристосованими до суворого клімату пустелі. Їх шерсть була грубою і жовтуватою, органічно вписуючись у піщаний ландшафт. Їх очі, здавалося, світилися, відбиваючи сонце, що встає, а рухи по пустелі були безшумними, майже примарними. Λύκος були зграйними мисливцями, дуже розумними та скоординованими у своїх атаках. У їх звичках відчувалася дикість, майже надприродність, немов аномалії планети змінювали їх упродовж багатьох поколінь, роблячи смертоноснішими й хитрішими.

У нашу засідку вони влетіли знаскоку, отримали кілька черг з голкометів і розосередилися по руїнах. Перша хвиля відкотилася, гарчачи й вискаливши ікла, їх вереск луною розносилося стародавніми кам'яними коридорами. Ми відкрили вогонь зі своєї зброї по найнахабніших, які продовжували лізти до нас. Клацання пострілів змішалися з гарчанням і скулежем нападників. Голки вражали їх, але вони були швидкі, а багатьох ми тільки поранили, ледве встигаючи реагувати на тварин, що виникали то тут, то там перед нами у руїнах. Кіборг до останнього стояв переді мною, поливаючи зграю, що наступала, з чотирьох рук, я сидів трохи вище і стріляв у дальніх з гвинтівки. Сутичка з часом перейшла в ближній бій.

Відкрите приміщення руїн змусило нас перейти до рукопашного бою, поступово відступаючи до найближчої вцілілої будівлі. Ми з кіборгом використовували все, що було в нашому розпорядженні: голкомети, клинки, ножі та навіть фрагменти стін стародавнього міста, звалюючи на λύκος каміння з висоти. Але ось уже вони дісталися до нас упритул, і вхід пішли ножі та клинки.

Λύκος кинувся на мене збоку, його щелепи зімкнулися за кілька сантиметрів від моєї руки. Я змахнув клинком і пробив йому знизу череп, почувши нудотний тріск кісток. Але не встиг я перевести дух і витягнути клинок, як ззаду на мене стрибнув інший, який повалив мене на землю. Від удару я перекотився, вихопив ніж і увігнав його в бік λύκος. Тварюка заскиглила і відсахнулася, давши мені достатньо часу, щоб схопитися на ноги та пристрелити її. Навколо тривав бій. Кіборг був зайнятий своєю справою, відбивався одразу від кількох λύκος. Його три руки миготіли з неймовірною швидкістю, а четверта відстрілювала тварюк, що заходили з боків. У повітрі висів пил, піднятий на піску, та їдкий запах паленої шерсті. Λύκος, попри свою невелику чисельність, билися з жахливою завзятістю, їх зграйні інстинкти спонукали їх до невпинного нападу.

Перебіг битви почав змінюватися, коли нам вдалося відступити на більш зручну позицію — напівзруйнований храм із вузьким входом, через що λύκος нападали по одному або по двоє. Звідси ми могли відбивати їх більш ефективно, використовуючи природні перешкоди в руїнах у своїх інтересах, я знову стріляв у дальніх, а кіборг вибивав ближніх. Один за одним вони падали, їх тіла накопичувалися на порозі будівлі. Члени зграї, що залишилися живими, бачачи, що їх чисельність скорочується, забарилися, насторожено озираючись на всі боки. Ці були досить розумні, щоб зрозуміти, що шанси та чисельність більше не на їх користь. Десь у далечині пролунав грізний рик, і ті, що залишилися, відступили, схоже, їх ватажок вирішив, що здобич не варта втрати всієї зграї. Через кілька миттєвостей на руїнах запанувала напружена тиша, ми стояли серед уламків будівель і тіл, переводили подих і оцінювали свої ушкодження й заряди в голкометах, а розвідники знову перевіряли округу. Колись величне місто перетворилося на поле бою, стародавнє каміння було заплямоване кров'ю і завалене останками полеглих тварин.

Тех обернувся до мене, явно збирався щось сказати, але раптом біля його ніг вибухнув потужний заряд. Ударна хвиля підхопила нас обох і відкинула всередину зруйнованого будинку. Я пролетів кілька метрів і гепнувся всередині приміщення, поруч упав Тех — нас урятувала тільки силова броня.

Стіни навколо почали осідати, і між нами обрушилася колона, яка раніше тримала карниз. Все наповнив тріск, гуркіт і клуби пилу. Підлога під нами не витримала, і ми провалилися вниз. Я ковзнув уздовж тієї самої колони, яка пробила перекриття, й впав у темну яму під будівлею. Зверху на пролом ще й стіна з гуркотом завалилася — все опинилося в темряві, змішаній з пилом.

Автоматична система в аптечці ввела щось знеболювальне, і мені трохи полегшало. Я скинув із себе уламки, вмикнув ліхтар і почав озиратись навколо.

— Тех, ти де? — кликав я його.

Спочатку була тиша, а потім він відповів.

— Тут я, нижче, дивись, не провалися, я бачу твоє світло над собою.

Я озирнувся. Тут був підземний коридор, що закінчувався чорною дірою, потоки піску, що сипалися зверху, зникали в цьому провалі. Те, що давало змогу побачити світло від скафандра, вказувало на те, що яма — це не просто провал, а печера, яка спочатку здалася природною. Але запустивши туди свого розвідника, я зрозумів, що це не зовсім так. Це була величезна склепінчаста нора, я б навіть сказав, хтось проповз тут і вирив цей лаз. Напівкруглі ребристі стіни величезного тунелю, що йшов убік, навіювали думки про велетенського хробака або машину, діаметром з наш корабель. Хто ж ще міг залишити подібний слід? Знайшов Теха, він відновлював вигнуту в інший бік ногу.