Розділ 4. Несподівана зустріч.

Я схопився, закрив шолом скафандра, дістав зброю, активував розвідника та обережно рушив у напрямку звуку. Пройшовши близько десяти хвилин у запланованому напрямку, раптом несподівано з-за кута попереду зруйнованого будинку пролунав звук гарчання. Я направив туди розвідника.

За рогом відкрилася картина бою — група людей відбивалася від нападу хижих тварин. Вовки, величезні, мов ті, що в легендах про вампірів, оточили п’ятьох бійців. Ні, вже чотирьох… Одного повалили, схопили за ногу й намагалися відтягнути вбік, а він щосили пручався й кричав.

Я прицілився з голкомета, розраховуючи по три голки на кожного звіра. Перша черга, друга, третя… — у відповідь пролунало скиглення. Найбільший вовк миттєво змінив тактику й завдав псі-удару по всіх людях. Один упав поряд із пораненим, інший осів біля стіни, третій — ще зовсім молодий — завалився у проході. На ногах залишався тільки високий, міцний чоловік. Всі вони були у масках і носили бандани на головах.

Я знову випустив чергу, по три голки в кожного з вовків, що ще трималися на лапах, і п’ять у ватажка. Він заскавчав, але перед тим устиг ще раз ударити псі-хвилею, і останній чоловік похитнувся та впав. Потім вовк різко метнувся в мій бік, але задні лапи вже волочилися по землі, а решта його зграї безсило намагалася відступити. Але їм не судилося втекти — я бив наповал.

Відступаючи, я продовжував стріляти у ватажка, та голки не проходили крізь його захист. Довелося маневрувати, відступаючи до відкритого майданчика, де можна було краще контролювати ситуацію. Вовк не припиняв атакувати псі-хвилями, а коли відстань скоротилася, спробував стрибнути.

Раптом із тіні вискочив кіт і завдав свій псі-удар. Але ефекту не було — вовк витримав. Тоді, зібравши останні сили, він кинувся просто на мене.

І саме тоді, в момент небезпеки, я вперше сформував незрозумілу структуру перед цим вовком, що нагадувала мені щит мого світу, як у стародавнього воїна. Вовк вдарився в нього і впав на землю, з нього злетів його захист, і я його добив з голкомета. Він ще пару раз смикнувся і застиг.

От і все, скільки пройшло того бою, а адреналін вирує в організмі на повну. Я пройшовся по решті тварин, добив. Люди лежали покотом, подаючи мінімальні ознаки життя, дихали. Розвідник більше не знайшов довкола присутності сторонніх. Я зайнявся перев'язуванням поранених та оглядом їх спорядження, паралельно аналізуючи свої дії та стежачи за периметром. Кіт зраз поводився спокійно, ходив і нюхав полеглих. Будемо сподіватися, тут ми з котом всіх вовків вбили.

Так, що ми маємо, незрозуміла група прийшла до руїн. Були вони одягнені в зелені міцні штани, зручну куртку з вкладками, шкіряні черевики. На поясі в деяких бовтався дуже короткий клинок чи довгий ніж, а на землі валялися списи, якими вони боронилися від вовків. До того ж за плечима у двох знайшлися арбалети, але стріл на них не було. У рюкзаках була їжа та повсякденні речі мандрівників. У останнього стійкого здоров'яка знайшлися псі кристали на поясі, але майже порожні.

По їхньому спорядженню було видно — ручна робота, зроблена з любов’ю, кожна річ була якісна й індивідуально підігнана. На шкіряних деталях виднілися вишивки та орнаменти. Хто ж вони такі й що роблять тут?

Я швидко переглянув їхні речі, надав першу допомогу пораненому, зупинивши кровотечу в роздертій нозі. Потім акуратно поскладав їх усіх у ряд біля стіни. Завершивши, витягнув псі кристал із ватажка вовків і почав відтягувати туші якомога далі до дерев.

Кіт поряд раптом напружився, насторожено втупившись у будівлю, перед якою щойно відбулася сутичка. Тишу порушило слабке шарудіння в будинку, і з розлому в стіні визирнула молода дівчина — не більше двадцяти років, зі світлим волоссям. Вона швидко оглянула місце бою, затримала погляд на мені, потім на своїх товаришах та мертвих вовках і миттю зникла всередині.

Я відправив розвідника до будівлі. Дрон безшумно злетів на верхній рівень і передав зображення: дівчина спускалася вниз. Волосся спадало на її плечі, а головне… у неї були видовжені, загострені вуха.

Ось чорт… Я йшов акуратно до входу, щоб не перелякати її й не підштовхнути до використання псі, раз вона протрималася, і перша прийшла до тями, значить, у неї є захист або псі здібності. Я не знав, хто ці загадкові люди, з якої раси дівчина, і з яких вони світів та вимірів. Зупинився за кілька метрів від входу і почав чекати, поки вона вийде.

Симпатична дівчина – ельф, як мені здалося, – ледь стояла на ногах. Здавалося, вона була притомна лише через власну впертість. Коли я збирався підійти до неї допомогти, вона набула гордого, відчуженого виразу обличчя та трималася за стінку, виглядала надзвичайно серйозною і намагалася виглядати сміливою, але очі бігали по сторонах.

Потім почала говорити строгим голосом, що явно звик командувати, й промовила полум'яну промову. Тільки ось, на жаль, я майже нічого не зрозумів зі сказаного нею, і тому вона на мене не справила жодного враження. Нейромережа почала обробляти слова із запису та формувати приблизний переклад. Я вже вчив бази з основних мов співдружності, але цю чув вперше. Мені здалася ця мова схожою на французьку, тільки ще славнішою. Нейромережа почала допомагати та перекладати, й мені вже трохи стало зрозуміло, що вона говорить, але не все.

Помітивши, що я повністю її ігнорую, дівчина ще кілька разів намагалася щось сказати — мабуть, пояснити своє прохання або привернути мою увагу. Проте, зіткнувшись із моєю байдужістю, вона швидко здалася. Вона пройшлася вздовж стіни, поспіхом оглядаючи своїх супутників, які досі не прийшли до тями. Потім її погляд ковзнув за мою спину, і раптом її очі широко розкрилися від жаху. Не роздумуючи, вона випустила псі-атаку в тому напрямку.

Я різко озирнувся й побачив кота, який вибрався на труп вовка. Його шерсть була зляпана кров’ю — схоже, він вигризав із туші кристал і забруднився у процесі. Дівчина ще раз спробувала щось сказати, але її сили геть вичерпалися. Вона похитнулася і знепритомніла біля стіни.