Розділ 2. Подорож.

Я розпалив багаття, намагаючись зібрати думки. Зустріч з істотою, схожою на кота, була такою ж раптовою, як і його несподівана атака. Чому він причепився саме до мене? Міг би знайти собі іншу здобич для полювання. А замість цього кинувся просто на мене, цілячись у стегно.

На щастя, бойовий скафандр витримав удар, захистивши мене від його гострих зубів і пазурів. Без цього я, напевно, отримав би серйозну травму. Пухнаста зараза, ще й під час полювання намагався вкрасти в мене гвинтівку і примудрився подряпати мені руку. Можливо, це в кота якась захисна реакція або дія його псі навичок. Де взагалі мешкають такі створіння?

Я був заскочений зненацька, адже не сприймав його як реальну загрозу. Напевно, в підсвідомості порівнював із котами зі свого світу — ті максимум подряпати можуть. Але зараз я у зовсім іншому місці, і мені потрібно подвоїти пильність. Треба бути готовим до нових зустрічей, правильно розставляти пріоритети, не хапати кожну істоту за шкірку, а зберігати холодний розум. Я наполегливо нагадував собі про це.

Кіборг постійно мені радив не знімати спорядження на інших планетах – це був ключ до моєї безпеки. А тут я схибив. Бойовий скафандр забезпечував суттєвий захист від фізичних атак та захищав мене від різних здібностей аномальних істот. Цікаво, як там Тех відновився, вибрався - я подивився у напрямку свого нового світу. Не вічно там ящірки перекриватимуть прохід. І тут ця дивна тварина ще за мною ходить. Подивлюся, що про таких пишуть, поки смажиться м'ясо.

У моїй вивченій базі саме така аномальна тварина не зустрічалася, хоча опис подібних, які мають мімікрію, є. Ці тварини мають дуже унікальну якість: клітини їх тіла є одночасно нервовими (тобто такими, що проводять електричні сигнали), зоровими (реагують на світло) і м'язовими (забезпечують рух). Вовна аномальної тварини усіяна світлочутливими клітинами, що робить поверхню його тіла справжнім витвором мистецтва. Так звані клітини-хроматофори, що містять необхідні пігменти, здатні розтягуватися та стискатися, впливаючи на колір вовни. А клітини-іридоцити (вони ж іридофори) змінюють кут заломлення світлових променів, що потрапляють на них. Таким чином, такі тварини можуть з легкістю і за лічені частки секунди змінювати забарвлення залежно від оточення та освітлення. Вони просто так доповнюють свій захист, хоча і мають зачатки псі.

Стверджується, що кінчики їхньої вовни мають повне право називатися зоровими, а це означає, що поверхня тіла – одне суцільне око. І вважають, що тварина з мімікрією змінює візерунок покриву свідомо, а не просто рефлекторно та адаптивно. Є свідчення того, що індивід здатний мімікрувати під різні як живі, так і неживі об'єкти, які становлять екологічне оточення. Потрібна здатність в інших світах, мені на бойовий скафандр таку треба.

М'яса насмажив, можна вирушати в дорогу, на кілька днів вистачить, а потім подивимося. Перевірив спорядження та попрямував у бік рівнини. Вибрався з лісу на найближчий пагорб, уважно розглядаючи обрій та навколишнє середовище, наблизив усі ймовірні й намічені шляхи до річки, озирнувся на предмет ящірок і коріння, начебто все чисто. Жаль є тільки малий розвідник, а заряд скафандра я заощаджую, мало що трапиться по дорозі. Ззаду в лісі помітив ворушіння дрібних ящірок, вони, схоже, вже визначили мій напрямок, збираються у переслідування. Потрібно йти далі.

На деревах помітив кота, він сидів на високій гілці та дивився в мій бік. Я йому помахав рукою і подався на рівнину, намагаючись обминати низини та місця з відсутністю каміння.

Через деякий час походу знову вибрався на пагорб і оглянув околиці. Сонце все ще м'яко світило на голову, ящірки, які тяглися за мною від лісу, трохи відстали, місць з аномальним коренем поки що не знаходив на своєму шляху. На цій кам'янистій рівнині не було навіть дрібних тварин і комах, стояла цілковита, мертва тиша, тут навіть птахи не літали.

Далеко на заході легкий серпанок застилав горизонт, на півночі вихорилися густі дощові хмари. Це означає, що незабаром погода може змінитися у гірший бік. І, судячи з вітру, це атмосферне явище прямує до мене. Подивимося з часом, можливо, швидко прийдеться шукати притулок або мимо пройде.

Ще через деякий час дощова хмара на горизонті помітно наблизилася, приймаючи обриси темної хмари, що вихорилася, та розкинулася на всю північну сторону неба, в далечині вже стояла дощова завіса. Усередині були спалахи блискавок – отже, мене застане дощ гарантовано. І настав час припиняти йти та починати шукати притулок. Дощ, що насувається, змиє мої сліди, і потрібно буде де-небудь на пагорбі зробити ще одну мітку для Теха. Вітер, до речі, зараз припинився, повний штиль.

У моєму рідному світі несподівана негода — це стіна зливи з градом, що освітлюється спалахами блискавок і приголомшує тебе своїм гуркотом. В моєму іншому світі точно така ж стіна аномальної бурі, що летить з піском зі страшенною швидкістю. Подивимося, чим порадує цей. Гідрометцентру тут ще не придумали, нейромережа давала тільки прогноз ймовірності опадів. Я записував всі свої мандри, можна буде потім подивитися на базі, і фахівцям буде цікаво, якщо ми сюди повернемося.

Зрештою, я знайшов відповідний притулок у невеликій ущелині біля нахиленого каміння, що під кутом занурювалося в землю. Незважаючи на вітер, який знову посилювався, я почав збирати гілки та каміння, щоб збудувати собі хоч якийсь захист від грози й дощу.

Перші краплі вже почали падати, на цей момент у мене було дві стіни та частина третьої. Сподіваюся, цього вистачить, щоб укритися від зливи й блискавок — адже якщо розряд влучить у бойовий скафандр, я можу залишитися зовсім без захисту. У ворожому світі така помилка стане для мене вироком. Достатньо лише згадати пригоди Кіри на нашій планеті… Якби не кіборг, вона б тоді не вижила. Але зараз не час для похмурих думок. Мені залишається лише сподіватися на краще.

Коли закінчив останні приготування, дощ уже лив, як із відра. Я заліз у заглиблення біля основи каменю, відсунув убік рюкзак, що лежав там, і вмостився зручніше. Поклав гвинтівку на коліна, а клинок притулив у кутку. Звідси можна було спостерігати майже за всією округою, хоча дощова пелена й трохи ускладнювала огляд. Ноги трохи заливало, але у скафандрі вони залишалися сухими. Поки спокійно, дістав шматок жареного м’яса — вирішив перекусити. Так сидів, їв і дивився на зливу.