Розділ 1. Зустріч.

Інтерлюдія.

Дивний біологічний індивід з іншої планети, що полює на цій, розглядав тварин іншої планети та їх звички. Його почуття були тонко налаштовані на навколишнє середовище, коли він непомітно переміщався лісом, мовчки спостерігаючи за різноманітними формами життя, що населяли цей світ, перетинаючи незнайому місцевість з інстинктивною грацією хижака. Переглядаючи нову ділянку лісу, індивід іншого світу помітив дивну іншу істоту, що пересувається між деревами. Ця істота ходила на двох ногах, на відміну від чотирилапого пересування, до якого звик організм. Передні кінцівки істоти тримали невідомі йому предмети, з такою поведінкою ніколи раніше не стикалося. Це незвичайне видовище порушило цікавість.

Істота зупинилася, ніби прислухаючись чи принюхуючись до повітря, можливо, намагаючись виявити якісь ознаки небезпеки. Одна з його кінцівок витягла предмет із запахом крові, ймовірно, ікл. Така поведінка ще більше зацікавила індивіда, оскільки він з великим інтересом спостерігав за кожним рухом істоти. Однак потім істота зробила щось несподіване - вона подивилася прямо на укриття організму. Хоча індивід доклав усіх зусиль, щоб злитися з оточенням, погляд істоти, здавалося, пронизав приховування. Гострі й немиготливі очі істоти містили відчуття, що його розглядають, що такого індивід не зустрічав в жодному зі світів і не чекав такого від бачених до цього істот.

Істота почала махати іклом у бік укриття організму. Цей жест був дивним і спантеличував індивіда, оскільки він не розумів мети, що стоїть за ними. Чи це була форма спілкування або, можливо, попередження? Організм залишався нерухомим, не знаючи, як інтерпретувати дії істоти. Зустріч була моментом взаємної цікавості, оскільки обидві істоти намагалися зрозуміти одне одного. Індивід, який звик бути хижаком, опинився в рідкісній ситуації, спостерігаючи за потенційно грізною істотою, здібності якої він не міг повністю усвідомити.

Коли я зупинився в лісі, то помітив істоту, яка вивчала мене на відстані. Спочатку присутність істоти була майже непомітною, вона плавно зливалася з густим листям і тінями. Я тільки відчував напрям погляду та невиразне свічення на периферії зору. Однак його погляд був зосереджений на мені. Закрив шолом, поклацав налаштуваннями спектрів відображення місця становища істоти, не у всіх її видно, дивно, що це за форма життя. Поки що воно не виявляє агресії та було схоже на великого кота. Істота була незвичайним видовищем: її форма, здавалося, змінювалася і мерехтіла, коли вона рухалася по гілці. Його вовна нагадувала хамелеона, відбиваючи кольори та текстури навколишнього середовища, що робило його майже невидимим для непідготовленого ока. Цей камуфляж дозволив йому непомітно спостерігати за мною, але не довго, я його помітив, кіт зняв маскування.

Його очі були великими й багатогранними, сяючи розумом, а рот був сповнений зубів. Рухи істоти були плавними та безшумними, його кінцівки здавалися рухливими, що, гадаю, дозволяло йому легко пересуватися лісом. Він стежив за кожним моїм рухом із сумішшю цікавості та обережності, намагаючись зрозуміти мої наміри.

Я, мабуть, інтуїтивно відчувши присутність кота, намагався залишатися спокійним і нерухомим, не знаючи, як діяти, помахав йому мечем, немає відповіді. Кіт теж вивчав мене, не нападав. Не хотів я провокувати істоту, але також хотів уникнути прояву страху чи вразливості, обійти та піти далі у своїх справах, тут і так ящірки десь бігають. Ліс був сповнений звуків щебетання птахів і шелесту листя, але, між нами, в цей момент у повітрі витало відчутне напруження. Я обережно почав обходити дерево з котом, він залишався простим спостерігачем. Що йому треба, йшов би по своїх котячих справах далі, мені додому треба.

Через деякий час я відійшов на кілька метрів від місця нашого контакту й істота, схоже, вирішила, що я не представляю безпосередньої загрози, і повільно відступила в глиб лісу, його форма знову стала єдиною з навколишнім середовищем і загубилася серед листя. Я залишився один і вже не відчував його, ця зустріч з котом стала нагадуванням мені про таємниці, які все ще ховалися в незвіданих куточках цієї планети. Все це добре, але треба вибиратися із цього світу.

Побіг до місця аномалії в мій світ і зустрів ще одну хвилю ящірок, що виходять з мого світу. Все було те саме, не пройти. Світило, що повільно опускалося до заходу сонця, освітлювало чорні крапки, що рухалися біля аномалії в мій світ. Крапки бродили, сиділи, іноді збиралися до груп і, мабуть, щось їли. Ох. Я повернув голову у бік заходу сонця. Практично ту саму картину можна було спостерігати всюди. Пишними відтінками червоного, помаранчевого або бузкового кольору скелі повільно зникають на краю горизонту, ліворуч – ущелини, ховаються у вечірніх тінях.

Не щастить, ці теж відчули або побачили мене і частина дрібних і великих особин почала рухатись у мій бік. Та що ж це таке, гнали вони мене до темряви.

Піднявшись на чергову гірку, я зупинився перевести дух. Схоже, все правильно і з курсу я не пішов - кілометрів за п'ять попереду на тлі зоряного неба виднілися невиразні обриси тих скель, де я нещодавно зустрічав світанок, розташованих, як я пам'ятав, зовсім поруч з рівниною. За спиною почувся слабкий шерех, і я обернувся і вистрілив. Невелика спритна ящірка, що підібралася зовсім близько і ледве помітна в сутінках і в приладі нічного бачення, відразу відскочила вбік і сховалася за камінням.

— Наздогнали, дрібні тварюки!

Підкріплюючи свої слова справою, я ще раз вистрілив у її прихисток. Голка дзвінко свиснула і відскочила убік, рикошет. Ящірка, остаточно зникла в темряві, що мене оточувала. Погана справа. Поодинці ці дрібні тварини не небезпечні, але так вони ходять рідко, а натовпом з великими тваринами вододіючими псі, і налічуючи стаю в п'ятнадцять - двадцять штук, починають нахабні та втрачати всякий страх. Власне, загризти вночі мандрівника для них не складе особливих труднощів.