1. Невідома

1. Невідома

Могутній потік повітря, який відбувся одночасно з криком, зірвав цей маленький затишний тканинний будиночок - палатка полетіла геть, покотилася, перекидалася та зірвалася з урвища, яким закінчувався цей схил гори.

- Матусечко! - вскрикнула Акилина.

Мандрівники вже намагалися вилізти зі своїх спальних мішків, як побачили перед собою молоду надзвичайної краси жінку, яка розкидувала навкруги фіолетові хвилі, однією з яких і була зірвана туристична палатка.

Ілона схопила мобільний телефон, який тримала при собі, бо всі речі кудись розліталися, кружляючи у фіолетовому танці.

- Мобільний не працює! - крикнула вона.

- Мій теж! - діставши з карману джинсів, Всеволод спробував зробити дзвінок, але так само переконався у бездієвості мобільного зв'язку.

- Може тут вишок мобільного зв'язку не має? - припустила Акилина.

- Є. Ми ж проходили повз неї. І мій мобільний працював годину тому. Пам'ятаєш? Я ж дзвонив батькам. - пояснив Мирослав.

- У мене є супутниковий зв'язок... Але й він не працює. - зауважив Аскольд. - Мобільні не працюють, погода раптово змінилася так, що спускатися не має сенсу. А й куди підеш вночі?

- Думаю, причина неможливості подзвонити та цієї непогоди - ВОНА. - Всеволод звернув увагу на незнайомку з фіолетовим волоссям, виділивши голосом останнє слово.

Усі подивилися на жінку, яку оточували фіолетові хвилі, закриваючи її від чужих очей.

Всеволод, протидіючи силі фіолетових хвиль, які збивали з ніг та штовхали й закручували, наблизився до цієї дивної та дивовижної краси жінки.

- Привіт. - звернувся він до неї. - Може не треба так, а то й моїх друзів разом зі мною зірве з урвища, як і палатку, яка вже давно, думаю, валяється у підніжжі цієї гори.

Незнайомка подивилася на Всеволода: і хвилі спочатку спустилися до поверхні, продовжуючи кружляти навколо тепер вже їх обох, а потім загасилися, розчиняючись у просторі.

- Ти звідки? Як тут з'явилася? Як тебе звати? - засипав питаннями красуню Всеволод.

- Я? - здивувалася незнайомка. - Я не знаю. Я не пам'ятаю. Я нічого не знаю і нічого не пам'ятаю.

 - Дивно... Ти особлива: ти створюєш фіолетові хвилі на рівному місці. Як в тебе це виходить? - запитав Всеволод, не вірячи, що все можна забути. - Як ти тут опинилася?

- Я відкрила портал. - пояснила незнайомка. - І одразу тут опинилася.

- А ти не можеш його знов відкрити... отой портал та показати те місце, де ти була до цього? - попросив Всеволод.

- Не треба, Всеволоду! - попросила Ілона. - Це небезпечно.

- Ми з тобою не підемо. - зауважив Аскольд.

- Навіщо тобі це? - запитала Акилина.

- Йому дівчина сподобалася, він готовий з нею піти хоч на край світу. - пояснив Мирослав.

Незнайомка дивилася в очі Всеволода, який вже занадто близько підійшов до неї.

Він узяв її за руки.

- Якщо ти не пам'ятаєш своє ім'я, я назву тебе Віолетта. Що перекладається, як фіалка. Бо квітка фіалка в основному фіолетова. На честь твоїх фіолетових хвиль, які ти випускаєш зі себе. А ще у тебе фіолетове волосся. Ти не проти такого імені? Тобі подобається таке ім'я?

- Ім'я? Я не пам'ятаю свого імені... А що це таке? 

- Це те, як до тебе звертаються. - пояснив хлопець, все ще тримаючи дівчину за руки, зазираючи глибоко їй в очі. - Я - Всеволод. Покажи свій світ. Відкрий отой портал. Я хочу більше про тебе дізнатися.

Віолетта створила перед собой вертикальні упорядковані фіолетові хвилі, які кружляли по колу.

- Пішли. - покликала вона, відчуваючи свої долоні в долонях Всеволода.

- Чи варто зазирати у той світ, у який вона кличе інших? Якщо вона володіє знаннями та вміннями змінювати навколишнє середовище, чому вона не пам'ятає, хто вона? - зауважив Аскольд. - Щось тут не те. Або дівчина бреше, або...

Всеволод перебив його, дивлячись похмуро на свого друга: "Не говори, що вона бреше: ти можеш її образити", а потім з ласкою подивився на незнайомку, яка розгублено чекала.

Через нерішучість Віолетта виглядала ще гарніше, через що Всеволоду захотілося їй допомогти та захистити її.

Але захистити від чого?

Її від неї самої?

Всеволод проявив ініціативу та попрямував вперед.

Тримаючись за руки, Віолетта та Всеволод увійшли в портал, зникаючи в ньому.

- Ми ж не можемо покинути Всеволода на призволяще? - захвилювалася Ілона.

- Це небезпечно. - промовив Мирослав. - Це його вибір ризикувати собою.

- Я боюсь за нього й за себе... Але він там пропаде один. - нервувала Ілона.

- А з ним пропадемо й ми... - припустив Аскольд. - Який він бовдур! Закохався й одразу кинувся у невідомість за коханням! Треба за ним, за цим дурнем. Чи відчайдушнім. Він пропаде без допомоги. Візьміть необхідне.

Акилина лише додала шепітом: "А з ним пропадемо й ми..."

Закохані пари швидко зібрали найнеобхідніші речі, які залишилися, та й кинулися у портал, який почав блідніти, поки він ще остаточно не зник.

Віолетта веде у свій світ, але чи варто довіряти провіднику, який нічого не пам'ятає? Цікавість перемагає здоровий глузд - і всі зі власної згоди пірнають у пастку невідомого простору, який відкривається для них по ту сторону порталу.

Всеволод зі своєю Віолеттою та ще інші мандрівники опинилися у фіолетовому просторі серед прозорих фіолетових хвиль енергії.

Вони усі стали одним цілим цього дивного місця, доповнюючи собою цю мальовничу картину.

Мандрівники та гостя зникли з реального світу, а опинилися у ментальному паралельному світі, застрягши у ньому, розчинившись у ньому, стаючи частиною ментальної енергії.

Не варто було кидатися заради кохання у прірву невідомості та невідомого за дівчиною, яку бачиш вперше, не треба було поспішати за другом, який втратив голову через кохання до чарівної небезпечної незнайомки, щоб йому не дати пропасти, бо пропали вони усі, гублячись у просторі та у часі.