Невідома Пролог

Невідома

Пролог

- Як я давно не відпочивав на природі! - з емоціями радості повідомив чорнявий хлопчина з борідкою, який старанно встановлював намет на вбиті у землю колишки. - Добре, що ми вирішили провести вихідні на природі.

- Тут так гарно! На цьому схилі гори такий дивовижний краєвид! - похвалила види світловолоса дівчина. - Хоч бери та малюй цю "мальовничість"! Пейзажі просто ва-а-у!

- Головне, що ми знайшли перше відкрите горизонтальне містечко, де можна було розміститися. - зауважив інший парубок з рудим волоссям. - Скоро ніч. Вона стрімко наближається, судячи з того вогняного шару, який все ближче до обрію. Я не хотів би шастатися по лісу у пошуках, а де б переночувати?

- Ми ж старанно продумували цей маршрут - і на карті це місто виглядало найбільш комфортно. - сказала друга дівчина, яка виглядала найбільш ляльково через свій різнобарвний вигляд: рожеве волосся, яскравий макіяж, помітний дизайнерський одяг та довжезні нігті, які, на диво, не заважали їй займатися буденними справами.

- На карті одно, але бачити природні апартаменти на власні очі - те інше. - пожартував третій хлопець з темно-русявою зачіскою, який збирав хмиз та вкладав його для майбутнього вогнища. - Де б ми не були зараз, вам усім добре: ви з парою, а я один самотній чолов'яга, самотня нещасна людина серед щасливчиків.

- Не хвилюйся так, може незабаром ти зустрінеш своє щастя. - заспокоїла рожевоволоса дівчина.

- Ага. Сьогодні вночі може? - знов пожартував самотній темнорусявий хлопець.

- А чом би і ні, Всеволоду? Ти, головне, постарайся. Може якась лісна мавка до тебе прийде, щоб стати твоєю дівчиною. - додав той чорнявий з борідкою молодий чоловік. Ще й підморгнув, жартівнику...

- Аскольде, - звернувся самотній Всеволод до чорнявого парубка, - це лише якщо хтось з ваших дівчин кинуть свого коханого та почнуть зустрічатися зі мною. Прям цієї ночі.

- Я точно так не зроблю. - повідомила рожевоволоса.

- Я в тобі і не сумнівався, Ілоно. - похвалив Аскольд.

- А я би могла би спробувати. Так. Щось нове у своєму житті. Треба ж підкорювати нові горизонти та розширювати свій кругозір. Але Мирослав мені цього точно не дозволить. - світловолоса дівчина з посмішкою подивилася на рудого хлопця.

- Авжеж, не дозволю. Ти, Акилино, в одному екземплярі у всьому цілому світі. Де я другу таку знайду? Та ще й закохану у мене? - рудий Мирослав підійшов до своєї світловолосої Акилини та поцілував її.

Коли Акилина звільнилася від поцілунка, то додала жартома: "Це ти в мене закоханий, а я всього лише погодилася на твоє кохання".

З таким же жартівливим докором Мирослав подивився на свою кохану.

- Прийдеться чекати на мавку... - грайливо на публіку з відчаєм промовив Всеволод.

Після довгої розмови так... ні про що... кожний зайнявся своєю справою.

Поступово сонячне світло зникало слідом за вогняною кулею, яка старанно заховалася за обрієм.

Ще трошки і...

Глибока ніч обійняла існуючий світ навкруги.

Відпочиваючі прислухалися до оточуючих звуків.

У палатці було тепло й затишно, але чулося, як вітер, який піднявся вночі, намагався зірвати цю палатку, в якій засинали п'ятеро молодих людей, повних життя: троє чоловіків та дві жінки.

Крик!

Аж все затряслося!