Як Леся й відчувала, повернувся некромант вранці. Трохи відіспався і пішов визволяти свою жінку з проклятої вежі. Тобто з жіночого гуртожитку.
Білку він, мабуть проігнорував. Або заходив не через двері і вона його появи не помітила. Це від порталів гуртожиток більш-менш захищений, а Григорій ходить не через портали. Він просто йде в місце, котре подумки бачить.
Леся відчинила йому двері така «гарна», що капець. Вона все ще не прокинулась. Хотілося пити і зовсім тіршечки померти. Простір в кімнаті так і не зменшили. Та й чи варто його зменшувати, поки тут такий бардак? Гарбузи до кінця вечірки примудрились якось розмножитись і тепер весело усміхались не тільки на підвіконні, а й на всіх меблях. Навіть в кутку на ліжку один стояв. А на підлозі мабуть не було тільки тому, що ніхто не хотів через них перечепитись. Ще було багато коробочок від десертів. Пляшки, якісь дивні кошики. Великий зів’ялий соняшник валявся прямо навпроти дверей. І навіть взуття хтось примудрився забути. Зменш зараз кімнату і втонеш в цьому смітті.
— Бачу, ви тут гарно проводили час, — сказав Григорій, правильно здогадавшись, що не одна Леся цей весь бардак розводила.
— Ми Хеловін святкували, — сказала Леся.
— Так, давай я тебе полікую, приводь себе в порядок і підемо пити каву, — запропонував правильний чоловік і Леся його обняла.
От запропонував би той дурний ельф Папужці піти каву попити, що вона б відмовилась? Так ні, якісь традиції згадав, битись з дівчиною вирішив.
— Сам винен, — позіхнувши пробурмотіла Леся.
А десь дуже далеко великомудрий ельфійський маг сахнувся від гарбуза на дурній голові. Бо гарбуз взяв і вдарив його струмом. Бо не можна без дозволу чіпати чужі гарбузи, особливо без дозволу самих гарбузів.
Через два дні після святкування Хеловіну в академії з'явились ельфи. Ні, їх і до того було багато, але ці явно не вчитися збирались, вони збирались пред'являти претензії. Спочатку Папужці. А то чого така нехороша дівчина не кинулась радісно в обійми придурка, котрий їй погрожував, фактично обзивав бракованою і взагалі поводився, як істерична дитина? Всі ж дівчата мріють про такого нареченого, правда?
І так, в цього концерту під вікном було багато свідків. А до того, що жених не зміг спокійно пройти через сад навколо академії, Арра взагалі стосунку не мала. Ті кущі і дерева там садили якраз для захисту, щоб небезпечні особистості, котрі йдуть робити щось недобре студентам, пройти легко і невимушено не змогли. Хто йому винен, що він поперся з мечем і поганими думками? Крокодили з болотом, до речі, працюють схожим чином. І досі жодне дерево не зупинило різних дурнів, котрі ходять до юних відьом пачками і чогось вимагають. Так що це треба було дуже постаратись.
Довелося ельфами відчепитись від Арри і причепитись до гарбуза, котрий загадково світив очима і посмішкою з-під великого капюшона.
Ельфи вирішили пред'явити претензії ще й Лесі. Бо саме її магію в тому гарбузі визначили. Точніше, спочатку вони не знали, що її, просто впіймали тінь і пішли шукати відьму. І знайшли ж. І навіть не зрозуміли, що мають дуже дякувати одному суровому некроманту за те, що відьма була не зла, а навіть навпаки — добра, задоволена життям і всепрощаюча.
— Ага, — сказала Леся, вислухавши претензії родичів придурка з гарбузом на голові (здається найбільше їх турбувало, що гарбуз йому не личить) і задумливо додала: — Ну, хоч не роги з хвостом. Явний прогрес намітився.
— Ти маєш щось з цим зробити! — суворо вискнула одна з присутніх ельфійок, може навіть матінка постраждалого.
— Що я маю з цим зробити? — здивувалась Леся. — Воно вже надто доросле, почну пороти, не так зрозуміють. А без бажання змінитись ніяких змін не буде.
— З тим, що в нього на голові! — уточнила ельфійка, нахміривши бровки і намагаючись кидати очима блискавки.
Блискавки не кидались, у блискавок був вихідний. А Лесю почало пробивати на хіхікання. Дуже вже ця єльфійка була схожа на ляльку Барбі і одночасно на мишку, котра в кущиках какає.
— Гарний гарбуз, ви що. От якби традиції повністю було дотримано, красувався б на його макітрі зараз кабак. А вони не такі симпатичні.
Ельфійка відкрила рота і стала схожа на золоту рибку в акваріумі. На диво мінлива ельфійка якась, багатогранна, мабуть.
— Як нам це зняти? — спитав ельф, вирішивши все-таки уточнити, в чому проблема.
— Поняття не маю, — призналась Леся. — Але враховуючи все, вкупі зі зневажливим ставленням до дівчини, на котрій він надумав одружитися… ой, та почитайте казку про красуню і чудовисько. Чи мультик подивіться. От коли навчиться бути не чудовиськом, від котрого дівчатам треба захищатися з допомогою магії і меча, тоді й стане людиною… ну, ельфом стане, без гарбуза на голові. Так що, тут я нічим не допоможу. Вихователька з мене сумнівна. Дітей поки нема, так що ніякої практики, самі розумієте.
Джекоголовий колишній вже наречений Арри нічого розуміти і мінятись явно не бажав. Тому став обзиватись і погрожувати. Моторошним, потойбічним голосом.
І Леся не втрималась. Розсміялась так, що аж сльози потекли. Бо дуже ельф їй нагадував горобця, котрий цвірінькає в гулку бочку і не розуміє, що не так.
І, да, ельфи пішли додому і забрали з собою свого істеричного постраждалого. Мабуть хоч щось в відьмах розуміли. І про постраждалого знали достатньо, щоб признати покарання заслуженим.
А далі все в його руках, правильно ж? Хочеш бути людиною — будь. Не хочеш, залишайся чудовиськом.
Ps: Відьми, некромант і ельфійка з цього оповідання -- герої книг "Не мала Леся клопоту " і "Невдаха і некромант ".
Запрошую в мою нову книгу "Лети, пташко", там вас чекає розсудлива героїня, котра буде намагатися зберігати спокій, і герой, поряд з котрим зберегти той спокій дуже важко))