9

Гарбуз дівчата знайшли і практично вкрали.

Ну, може б їм дозволили забрати один з тих, котрі гарно стояли під стіною короткого коридорчика від дверей на вулицю до дверей великої кухні, де готувалась їжа на купу голодних студентів, але питати вони не стали. Не хотілося витрачати час.

Несла гарбуз на цей раз Арра. Бадьоро і навіть з підскоком. Що їй той гарбуз, коли вона на собі металеві обладунки пре і не помітно, що вони чимось їй заважають? І нового Джека вони з того гарбуза вирізали. Олена акуратно поселила в нього трішки зеленуватий вогник і гарбуз був урочисто вкладений на підвіконня. Приваблювати увагу загадково-зеленуватим поглядом і яскравою посмішкою.

Про цукерки ті дівчата з альтанки мабуть комусь розповіли, бо прийшли не тільки вони. Причому, сказати, що ходять зазвичай діти забули, а дорослі люди і не тільки, в гості з порожніми руками не йдуть. Тому скоро в кімнаті були не тільки гості, а й кілька пляшок різного вина, велика купа тістечок, м’ясна нарізка, шмат пахучої ковбачи і смужки сушеної риби — весь цей набір принесла зеленошкіра огрядна дівчина, котра ще й поворожити потім пообіцяла — і безліч овочів з фруктами.

Кімнату врешті довелося розширювати, а то всі не поміщались. Стіл теж. Потім хтось збігав кудись і приніс іще м’яса, а то одним солодким на ніч наїдатися недобре. І свято точно склалося чудово. Навіть зелена білка-комендантка приходила, бухнула на стіл смажені підсолені горіхи і нікого не стала розганяти. Вона взагалі ніколи не займалась марними справами. І любила свята.

І Леся було добре-добре. Навіть передчуття звідкись вилізло, хороше таке і м’яке, як Оленин фіолетовий кіт. А може то була впевненість. Бо Леся точно знала, що завтра один некромант повернеться зі своїх практичних занять. Хоча сам він точно цього не знав, про що чесно попередив.

А десь не дуже далеко — та й як може бути дуже, коли сад при академії магії насправді не надто великий? — біг брудний ельф з гарбузом на голові і відчував себе якось дивно. Ще б більше він здивувався, якби йому сказали про гарбуз, бо його він якраз не відчував. Ну, зір трішки змінився і коли остаточно стемніло чомусь не погіршився. Але ельфу було не до того. Він втікав від крокодилів Ульмуюни, котрі ще на шляху до ненормальної нареченої встигли його ледь не втопити в болоті і ледь не зжерти. Про те, що зжерти вони в принципі не можуть, та й болото насправді ілюзорне, йому ніхто не сказав, тому ельф біг. І панічно обшукував на бігу кармани, бо геть на пам’ятав куди засунув портальний амулет, а сам відкривати портали, нажаль, не вмів. В голові його бились думки про помсту, причому навіть не тій ненормальній нареченій в першу чергу. В першу чергу він хотів мститись тим, хто його в ось цю пригоду втравив. Шантажем і трішки погрозами, бо сам він би нізащо б з якоюсь бракованою ельфійкою зв’язуватись не став, простіше підібрати якусь красуню з нищої раси, щоб її сім’я в стосунки з дружиною не лізла. Так що мститись йому було кому і без Папужки.

Так що він біг, біг, біг, шукав, шукав, а потім знайшов, радісно крикнув і врешті проскочив через портал. Щоб опинитись перед дуже здивованими очима власної матінки ї її трійці радників-коханців. Дивилися вони дуже здивовано, та навіть шоковано. Але ельф, котрий все ще не відчував гарбуза на голові, вирішив, що це через брудний одяг і ввічливо привітався.

Точніше, дуже моторошно привітався, аж в самого на загривку щось мілко задрижало.