8

— Підпалюємо? — спитала Олена, заглянувши в гарбуза, в котрий вони дружними зусиллями запхали всі свічки, що залишились після ловлі духа.

Гарбуз стояв на підвіконні. За вікном починався вечір. На столі цукерки чекали дівчат, котрі обіцяли прийти. А ще там були чашки, кава в термосі, соки, навіть щось алкогольне. І тістечка в гарній коробочці. Бо треба ж якось відзначити запалення свічок.

— Підпалюєм, — вирішила Леся.

Ульмуюна теж пообіцяла прийти за цукерками і навіть намисто з іклів заради цього надіти. Так що свічку з духом протягнула Арра. Папуга на шафі видав дивний звук. Вогник відобразився в жовтих очах Катца, котрий довго і нудно намагався просунути голову в гарбуз, поки на нього не всівся великий фіолетовий кіт, надійно притиснувши до стола.

— Тепер переселяємо в гарбуз, — чомусь прошепотіла Леся, коли свічка загорілась.

Арра з істино ельфійською граційністю підпалила свічки всередині гарбуза, і всі вони встояли. Запахло воском і чимось невловимо теплим. Гарбуз став всміхатись жовтим ротом і жовтими ж недобро примруженими очима. І Леся відчула, що свято дійсно наближається. І їй було добре-добре. І не біда, що в Григорія якісь практичні заняття з його некромантами десь не тут. А хлопець Олени кудись завіявся, пообіцявши скоро повернутись і чимось її порадувати. А в Папужки наречені взагалі якісь ідіоти, наче інших серед тих ельфів нема. Дівчатам було добре, вони заворожено дивились на вогонь, в котрому витанцьовував маленький дух. Посміхались. Аж поки всю чарівність моменту взяв і не порушив якийсь ідіот.

Ідіот був брудний, та з нього якась гидота капала, і якийсь дикий. Що він там кричав під вікном, спочатку жодна з них не зрозуміла. А ще він смикався на найменший звук, навіть підскочив кілька разів, і озирався, наче його хтось переслідував.

— І я тебе змушу за все відповісти! Якщо ти думала, що я після цього приниження буду терпіти якусь браковану ельфійку поряд і радість зображати, то тепер забудь! Тепер ти отримаєш те, що насправді заслужила! — все підвищував і підвищував голос ненормальний і Леся перша зрозуміла, що за ідіот розбив на друзки чарівну атмосферу.

— Жених, — сказала вона недобре і її погляд мимоволі знов зупинився на гарбузі. — Арра, а знаєш, у нас є чудова традиція. Якщо наречений не подобається, йому вручають кабак і дають направляючого копняка.

Папужка зітхнула, похитала головою і озирнулась в пошуках свого меча, котрий вона поклала під стіною.

Фіолетовий кіт встав на лапи і морда в нього була настільки задумлива, наче він вирішував долю світу.

— Катц, — сумно сказав Лесин фамільяр, збираючи в купку крила.

— Карамба! — першим визначився з тим, що б таке прекрасне зробити папуга, пролетів низько над гарбузом, зробив напівколо за вікном і дуже прицільно скинув на ельфа все, що тільки зміг. Дуже-дуже прицільно і вдало, бо наречений шоковано замовк, а потім став плюватись.

— Це до грошей! — крикнула йому Леся.

Невдячний ельф її обізвав і пообіцяв шкіру зняти, правда не уточнив чию.

Арра підібрала свій меч і підійшла до вікна. З сумнівом подивилась на кандидата в чоловіки.

— Ти в мене на колінах будеш повзати і милості вимолювати! — тут же згадав для чого прийшов ненормальний. — Невдячна ідіотка! Ельфійка, котра не може виростити навіть крихітну гілочку має ноги цілувати тому, хто згодився до неї піти та ще й зробити вигляд, що її завойовує. А ти, паскуда, якихось пташок натравлюєш!

— Ото ненормальне, — здивувалась Олена.

Арра витягнула меч з піхов і оперлась долонею на підвіконня, наче збиралась скакати вниз до сумнівної якості жениха.

— Та він того не вартий, — несподівано для самомї себе сказала Леся і її мов під руку хтось штовхнув. — Кабака в нас нема, але гарбуз чудовий замінник.

І вручила ельфійці Веселого Джека.

— Карамба! Кидай! — швидко зорієнтувався папуга і Арра дійсно кинула, ледь не кинувши туди ж і меч.

Наречений миттєво заткнувся. Мабуть від несподіванки. А то хто ж стане сподіватись, що йому на голову прилетить гарбузова голова і дуже вдало там застряне. І навіть свічки не погаснуть при цьому?

Постояв, подумав, а потім заволав на межі ультразвуку і кудись побіг, здіймаючи руки вгору.

— Здаватись побіг, — вирішила Леся. — Крокодилам Ульмуюни. А то хто ж іще міг цього істерика до такої істерики довести.

— Гарбуз шкода, — сказала ельфійка, дивлячись вслід недолугому нареченому.

— Та нехай подавиться, — буркнула Леся.

— На кухні теж є гарбузи, а в нас іще є час вирізати нову голову. А всередину засунем магічний вогник, — вирішила оптимістка Олена.

Ельф біг собі і волав, волав і біг. Потім за ним побігло щось велике, але приземисте, і він іще прискорився. А зняти гарбузову голову з власної чомусь навіть не намагався.

І чесно, Лесі воно було не дуже цікаво, чому саме. Може він все життя мріяв ось так змінити імідж і зараз мчить додому, щоб похвалитися.

— Ідемо за новим гарбузом. А то ж скоро прийдуть випрошувати цукерки, а в нас нічогісінько не готово, — вирішила вона.

А ельф якраз вдало пірнув під дерева і пропав з поля зору.