5

Що треба вирізати з гарбуза Леся намалювала на огризку паперу, знайденому в кишені. На це її талантів якраз вистачило. Далі був екскурс в історію свята. Історію Леся знала так собі. Олена її знала ще гірше, але Папужці було весело.

Родовим кинджалом гарбуз різався легко. Принаймні в руках ельфійки. На трійцю дівчат на ганку звертали увагу перехожі. Але нічого не питали. Мабуть у всіх трьох була репутація небезпечної речовини, котру краще не чіпати, якщо не прагнеш помилуватися вибухом і отримати собі наслідки. Та й всі знають, що якщо відьми займаються якоюсь дивною дурнею, значить воно їм для чогось потрібне. Та й ельфів це стосується.

Але врешті хтось наскаржився і приходив чийсь там заступник, котрому теж розповіли про свято, котре наближається. Він у відповідь зітхнув і попросив тільки не проводити ніяких дивних ритуалів, і його запевнили, що й не збирались.

Десь, порівняно далеко, борсався в черговому кущі героїчний наречений, котрий вперто йшов до жіночого гуртожитку. А то ж де має днями і ночами сидіти пристойна ельфійка? Ну, тоді, коли не вчиться?

А папугу мабуть дорогою з’їли. Бо ні його, ні принцеси не з’явилось за весь час, поки різали гарбуз.

— Ну, симпатично, — сказала Олена помилувавшись вишкіреною гарбузовою посмішкою і недобре прищуреними очима.

— Ага, щось в цьому є, — погодилась Леся.

— Де будемо це ставити? — спитала Арра.

Леся задумалась. Але де точно треба ставити ліхтарі з гарбуза так і не згадала. Якщо на ганку, то доведеться залишити його Григорію. На ганку гуртожитку його ж миттєво чи вкрадуть, чи зламають, чи банально викинуть.

— На підвіконня, — сказала, трішки подумавши і зрозумівши, що саме там гарбуз буде мати гарний вигляд. Особливо якщо повернути обличчям до вулиці і не забувати про свічки.

Обсудивши цю тему, таки дочекавшись папугу з Ульмуюною, котрій стало дуже цікаво кого треба налякати крокодилами, дівчата пішли прикрашати підвіконня. Лесине. Бо в неї вікно дуже вдало було якраз з того боку, де гарбуз побачить багато народу. Та й другий поверх не четвертий. Щоб побачити, голову задирати не треба.

Ельф тим часом вирвався з куща і потрапив в обійми чарівної верби з червоним листям. Вона зв’язала його гілками не гірше любителя шибарі і стала тихо наспівувати про кохання і про те, як потрібно правильно знімати чари з зачарованої красуні. І ні, верба ніколи не була дівчиною, просто казки любила і співати.

Ельф, якщо чесно, на деякий, нажаль не дуже довгий час, випав з реальності і, висячи ковбаскою під дахом льоху, задумався про життя. Десь навіть промайнула думка, що якась там наречена всього цього не варта. Але думка промайнула і зникла, а проблема з тим, як тепер виплутатись з верби, залишилась.