4

Давні ельфійські традиції були по-своєму веселі, але здебільшого дибільні. Принаймні ті, котрі стосувались чиїхось боргів і бажання одружити молодь. От воювали собі два роди століттями, а то й тисячоліттями, життю раділи, а потім «раз!» і черговий недобитий голова роду вирішує, що ще пожити хоче і пора цей бардак закінчувати. І що роблять роди, якщо приходять до згоди? А вони дітьми обмінюються. Віддають вчорашнім противникам найменш цінних комусь там в дружини-чоловіки. І нехай далі вже ці нещасні за всіх віддуваються.

Іще заміж чи одружити могли через те, що якесь дерево занадто рано пожовтіло. Через пророцтво ще, бо якийсь придурок, котрому вже сім тисяч років і останні три він стабільно перебуває в маразмі, взяв і напророчив, що хтось там з кимось має народити найвеличнішого ельфа в історії. Історії анекдотів, як сталося з прадідом самої Папужки. А там теж так старалися, заміж видавали дівчину, котрій туди не хотілося. Пра-прабабуся Арри взагалі хотіла бути кимось на кшталт монахині про священному дереві.

А іще була традиція з «переможеш цю войовничу діву і вона твоя». Ну, з «переможеш войовничого юнака» теж традиція була, просто користались нею не так часто. Чому було навіть пояснення — дівчаток у ельфів зі світу Папужки стабільно народжувалось менше, мабуть природа розраховувала, що частина тих хлопчиків рано чи пізно все одно самовб’ється об чужу зброю. Бували століття, чи тисячоліття, Арра сама не була впевнена, коли жінок було втроє менше. Бували навіть часи, коли нещасні ельфи, котрим не щастило з миролюбними головами родів, масово одружувались з не ельфами. От через таке одруження Папужка й отримала свою темну магію, через що потім отримала й проблеми.

А тепер іще й якогось ненормального нареченого, котрий мабуть довго шукав дружину і врешті зрозумів, що одружитися хоч на якійсь ельфійці йому допоможе тільки ця сама традиція з завоюванням.

— А якщо ти його вб’єш? — поцікавилась Леся. Вона взагалі любила слухати про чужі дивні традиції.

— Закопаю під трояндами і напишу вірша його родичам, — відповіла Арра. — Але мені цього не хочеться, це нікого не зупинить, почнуть ходити як до Олени її казкові дурні, котрим терміново якусь нещасну красуню врятувати потрібно. Де я стільки троянд знайду?

— І що ж робити будемо? — знову спитала Леся, ні краплі не сумніваючись, що вона якраз буде. А то виходити заміж тільки тому, що якийсь мужик вміє мечем махати, причому в твій бік, так собі ідея.

— Не знаю що, але щось таке, щоб всі інші вирішили, що ризик не вартий некодинційної ельфійки, — сказала впевнено Олена.

— Карамба! — аж підтримав її папуга, котрий вже метрів двісті їхав на собачій голові, вчепившись лапками в бинт на черепі.

— А він вважає некодинційною? — уточнила Леся.

— Та всі вони вважають. Ельфійка-некромант, це ж нонсенс, — спокійно відповіла Арра.

— І ти справді будеш з ним битись? Тільки зброєю? — продовжила задавати питання Леся, в котрій піднімалось щось зле і непримириме. Причому не надто зле, але непримиримості там могло вистачити на трьох.

— Не тільки. Але цей придурок точно обвішався амулетами, а може й родові артефакти випросив. Так що може статися, що меч буде найефективніший.

— Але тут є нюанс, — сказала Олена тоном відьми, котра збирається вилити наварену в великому казані гидоту на голови перехожим. — Якщо сім’я дійсно допомогла йому амулетами з артефактами, то Папужці теж можна допомагати магією.

— О, — сказала Леся.

— Я б покликала одну руду дивачку, вона б’ється, як якась богиня воїнів, але якраз таким способом допомагати не можна, виходить, — продовжила пояснювати Олена. — А магією можна. Так що ми ще побачим.

Леся кивнула. Бо магія і відьми, особливо відьми, котрі так собі ту магію контролюють… і повернеться цей нещасний наречений добре якщо тільки з хвостом. Від його поведінки буде залежати. Але чомусь Лесі здавалося, що мужик, котрий іде викликати на битву дівчину, з котрою одружитися хоче, запросто собі хвоста заробить. Бо нормальний спробував би домовитись і бій був би постановочний. Чи пошукав собі іншу дівчину. А цьому прямо зачесалось і неодмінно потрібна перемога, та ще й з родовими артефактами преться.

— Може йому яму з крокодилами влаштувати? — задумливо спитала Леся.

— А ти можеш? — зацікавилась Олена і навіть папуга обернувся.

— Я ні. Але я вчора познайомилась з однією принцесою. Ну, тою, в котрої шкіра, наче нафтою облили, а очі блакитні-блакитні. Ульмуюна її звати. І в неї є захисний амулет, по типу, кидай собі за спину якусь перешкоду і біжи далі, поки той хто наздоганяє, буде там борсатись. От вона ямами з крокодилами може розкидатись.

— А не з’їдять? — засумнівалась Папужка. — Бо ж доведеться потім троянди шукати.

— Вони несправжні. Але налякають і добряче помнуть, ще трішки магії можуть відкусити, назавжди, може навіть в артефактів.

— Так, — рішуче сказала Олена. — Клич свою принцесу, вона нам буде потрібна.

Розшукувати Ульмуюну зрештою полетів папуга з записочкою, за що йому був обіцяний прихисток в будинку некроманта і клітка в перспективі. А дівчата пішли різати гарбуза. Бо дуже хотілося когось зарізати, а заодно спаплюжити родові кинджали, раз той рід вирішив підсилати до Арри придурків з мечами і артефактами. Без дозволу її роду він би не пішов, бо це був би виклик всьому роду і війна в перспективі.