Глава 10. Балкон

Наступного ранку Андрій залишив на кухонному столі дві нові зв’язки ключів — для Сергія і Ярини, щоб ті за бажання могли вийти куди захочуть. Сам він вирішив провести вільний час з Марією — вони разом розпланували день так, аби встигнути до кінотеатру, ресторану та галереї.

Сергій не мав потреби кудись з кимось виходити й з самого ранку обклався на кухні документами з наміром продуктивно використати день для власних досліджень. Ярина прокинулась ближче до обіду. Минулого вечора вона разом з Андрієм та робітниками, яким він показував, що й де треба зробити, зайшла до своєї квартири. Ярина не поверталась додому від самого затоплення, тому від рівня побаченої катастрофи ледве не отримала мікроінфаркт. Вона швидко схопила частину речей, які ще можна було врятувати, й перенесла їх до тимчасового пристановища. 

Зупинившись на порозі кухні, вдягнена у чисту жовто-рожеву літню піжаму Ярина привітно посміхнулась й сонно позіхнула:

— Доброго ранку, — вона потягнулася, щоб розім’яти спину після ночі на вузькому кріслі й ступила до столу.

Зайнятий спогляданням невідомої їй речовини через мікроскоп Сергій не звернув уваги на появу іншої людини в приміщенні. Принаймні Ярина хотіла вірити, що це не було звичайне гребування, яке боляче відбилося б на самооцінці.

Коли вона увімкнула електричний чайник, Сергій поморщився — звук кухонної техніки відірвав від думки.

Ярина обережно глянула на нього:

— Я робитиму собі чай. Тобі налити?

У відповідь — тиша й самий лише похмурий погляд. Довелося визнати, що мовчання — ймовірно ознака ігнорування, й не варто нав’язуватись з проханнями чи пропозиціями.

Ярина налила чаю до умовно чистої чашки, яку однаково довелось сполоснути перед використанням. Вона сіла на край м’якого куточка й поставила напій поруч з креманкою з цукерками на краю стола, більшу частину якого займали документи.

Коли почувся шелест обгорток від цукерок, Сергій поморщився. Коли Ярина почала сьорбати, він кілька разів скосив на неї різкий погляд, який вона або не помічала, або вперто ігнорувала. Розслаблена спокійним пробудженням та тихим чаюванням Ярина зім’яла фантик й замахнулась, щоб закинути його у відро в протилежному кутку кухні. Один незграбний рух — і її лікоть зачепив чашку. Ярина намагалась швидко підняти та поставити посудину назад, але чай вже розтікся великою плямою по купі документів. 

Після перегляду нової комедії в кінотеатрі задоволений початком вихідного Андрій дорогою до ресторану вирішив проїхати повз власний будинок, аби той хоч на мить промайнув перед очима цілим. Проте варто було опинитися поблизу, як через побачене Андрій ледве не в'їхав у паркан. В останню мить йому вдалося зупинити автомобіль й не травмувати ні себе, ні Марію. 

Андрій вкотре за життя порадів власній педантичності, завдяки якій змушував навіть найлегковажніших пасажирів виконувати вимогу пристебнутися. Марія прибрала з обличчя довге чорне волосся, яке через різку зупинку закрило очі, й лише почула як поруч пролунало вимогливе:

— Почекай на мене тут, — водійське місце звільнилося, а дверцята з протилежного від неї боку гучно зачинилися. — Ярино, що ти робиш?! — Марія визирнула з вікна автомобіля й побачила, як Андрій підбіг до будинку, задер голову і почав кричати кудись вгору.

— А… Андрію? — Ярина стояла із зовнішнього боку балкона четвертого поверху й непевно трималась за бильця.

Він чудово знав Сергія — той легко міг довести полохливу дівчину не тільки до деструктивних думок, а й до конкретних дій. Минулого разу хвилювання за Ярину з тієї ж причини виявилися даремними, але краще витратити кілька хвилин на зайві дії, ніж потім усе життя корити себе за несказані слова.

— Благаю тебе, не роби дурниць! — Андрій за життя звик до надзвичайних ситуацій, тому швидко опанував себе. — Що трапилось?

— Давай я звідси… виберусь, а тобі все пояснить Сергій? — вона відповідала переривчасто — так, ніби нещодавно або займалась важкими вправами, або ридала.

— Ні! — Андрій ледве не підстрибнув на місці від занепокоєння. — Зараз же кажи!

— Нас же сусіди слухають, — Ярина скосила погляд під ноги, але одразу ж сильніше схопилась за поручні. Краще стояти до співрозмовника спиною, ніж спробувати розвернутися і звалитися від страху. — Ми посварилися з Сергієм!

Як Андрій і підозрював — без брата не обійшлося.

— Я розумію, що він іноді буває нестерпним — я живу з ним все життя. Але якби щоразу через його грубощі, я стрибав би з балкона, то мав би одружитися з його другом з моргу через занадто часті зустрічі!

— Яке стрибати? — голосніше вигукнула Ярина — здавалося, якщо Андрій не бачив її обличчя, то, можливо, і чув гірше. — Він випхав мене з дому без ключів! — одна нога зіслизнула з краю балкона. Ярина ледве не полетіла вниз, проте встигла міцно вчепитись у поручні й повернути ногу на місце між решітчастими поручнями. Але як тільки їй здалося, що вона надійно поставила ногу, то зрозуміла, що права кросівка застрягла.

— Ти могла подзвонити мені, врешті решт! — його почала дратувати така легковажність та нерозсудливість.

— І де б я взяла твій номер? А якби й знайшла його, то як би ти зі свого кінотеатру перекрив воду? — Ярина почала панікувати через неможливість змінити позицію. Залишалася лише примарна надія, що навіть якщо вона зірветься, то кросівок її врятує.