Глава 8. Піца

Не встигла Ярина допити чай, як Андрію почав надзвонювати кур’єр, що привіз піцу. Молодий хлопець поспішав, нервував та не розумів, чому ніхто не відчиняв двері. 

Андрій стримано перепросив та спробував пояснити ситуацію, коли до нього з-за спини підійшла Ярина. Вона обережно торкнулась його плеча і жестами попрохала послухати її.

— А він може передати піцу сусідам, чий балкон дотикається вашого?

— Зачекайте хвилину, — Андрій прикрив слухавку долонею й тихо пояснив: — Ні. То теж наша квартира. Я планую переїхати восени.

То вони розширюють межі володінь. Яка чудова новина.

Ярина розпачливо видихнула й почухала потилицю:

— А сусідам згори?

— Настільки хочеш їсти? — вона швидко кивнула. — Гаразд, — Андрій повернувся до розмови мобільним телефоном. — Зробимо наступним чином…

За кілька хвилин Ярина невпевнено трималась за драбину, яку на балконі підтримував Сергій. Андрій перехилився через бильце й керував процесом передачі товару.

— Якщо я помру, сподіваюсь, добрі люди підтвердять, що драбина не випадково висковзнула з твоїх рук, — пробурчала Ярина, яка майже підійнялася на найвищу щабель.

Сергій міцно стискав залізні жердини з двох боків й уміло ухилявся від її безладних рухів:

— Якби тебе так не трусило від страху, то сама б тримала драбину, а я ліз за їжею. Ти можеш не ворушитися? — роздратоване прохання, яке ледве не змусило Ярину оступитися і впасти. 

— Не ворушитись я буду вже там, де ти мене сьогодні залишив, — вона огризнулася, але все ж спробувала змусити тіло не рухатись зайвий раз. — Проте такими темпами, дуже скоро мене туди повернуть на законних підставах.

— Тихше, — невдоволено зашипів на них Андрій. — Вже спускають.

Хоч сусіди згори й стверджували, що в них закоротка мотузка, Ярині навіть не довелось занадто витягуватися, щоб дістати омріяну їжу. Вона полегшено посміхнулася, передала три коробки піци Андрію й почала спускатись.

— Куди? — Сергій зупинив її занадто серйозним тоном. — Зараз підійматимешся, щоб віддати гроші кур’єру, — Ярина не очікувала, що в таку мить до неї хтось звернеться, тим паче з проханням повернутись на небезпечну для життя висоту. Вона здригнулась, долоні зіслизнули із залізної поверхні, а тіло перейшло в стан вільного падіння.

— Твою ж, — Сергій, на якого зі скриком приземлилась перелякана Ярина, зашипів від болю. Драбина теж не втрималась у стійкому положенні й сильно вдарила його по нозі.

— Можливо, хоч подібне колись навчить тебе підбирати час для жартів, — беземоційно відмітив Андрій, який спостерігав за падінням вже з кімнати. — Я сплатив карткою, — уточнення адресувалось Ярині, що збентежено поглянула на стелю, за якою на неї з грошима могли чекати сусіди.

— Вибач, — за мить вона вже співчутливо вдивлялась у перекошене від болю обличчя.

— Злізь, будь ласка, — Сергію вартувало чималих зусиль та витримки не зірватись на нецензурні вислови.

Трійця перемістилась до кімнати Андрія. Ярина почала сумніватися, чи рідними братами були чоловіки — охайне вишукане приміщення не мало нічого спільного із запаморочливим хаосом Сергія.

Андрій запросив їх на широкий світлий диван і посунув ближче невисокий журнальний столик, на який поклав усі коробки з піцою. Сергій доїв половину однієї з них, коли помітив, що Ярина відкинулась на м’які подушки у кутку дивана й більше не реагувала на їжу.

— І треба було ризикувати життям заради двох шматків?

— А ти не рахуй чужі шматки. Я пізніше ще візьму, — Ярина обійняла одну з подушок та вклала на неї голову.

— Він не просто так питає. Пізніше може вже нічого не бути, — легко пояснив Андрій, який добре знав апетити Сергія.

— Тоді така моя доля, — вона апатично знизала плечима й позіхнула в подушку. — Може щось подивимось чи у щось зіграємо?

Сергій фиркнув і серветкою витер долоні:

— Ти ледве тримаєш тіло у вертикальному положенні — які ігри?

— Після їжі ще години три не можна спати, — Ярина сонно труснула волоссям.

Сергій підняв брову, але нічого не сказав. Андрій переклав залишки різних піц до однієї коробки й забрав порожні, щоб викинути до сміття:

— Я на кухню. Комусь принести чаю чи ще чогось?

— Там крім чаю та кави нічого нема, — Сергій також відкинувся на м’які подушки. — А у тебе тут затишно. Може, Ярина залишиться у твоїй кімнаті? — він невинно поглянув на брата. Той відповів незмигним поглядом.

Сну наче й не було в жодному оці — настільки сказане зачепило свідомість Ярини. Ображена тим, що від неї весь час намагалися позбутися, вона невдоволено буркнула:

— Я буду чай.

Ніби шкільні роки й викладачі в університеті недостатньо зрубали самооцінку і залишки самоповаги.

— Я теж, — настрій Сергія після пізньої вечері помітно покращився. Здається, він був не злий, а голодний. Як мало треба, щоб йому догодити — нагодувати й дати спокій.

Андрій прийняв замовлення на два чаї й зникнув з коробками та брудними серветками за дверима. Невдовзі до кімнати долинув звук кипіння води в електричному чайнику.