Глава 5. Морг

Проте не встигла вона зробити й малий ковток солодкого чаю, як в коридорі грюкнули двері, й невдовзі на кухні з’явився вбраний у костюм Сергій. Він поглянув на Марію, яка відповідала на повідомлення на смартфоні, потім перевів погляд на Ярину, яка заклякла з чашкою в руці, так і не піднісши її край до рота через його появу. Зрештою, він відвернувся від бентежних вагань, підійшов до кавоварки й натиснув на кнопочку. Апарат загудів й почав наповнювати погано вимиту білу чашку ароматною кавою.

З коридору долинули гучні кроки й за мить до них приєднався стурбований Андрій:

— Але ти не можеш просто взяти й, — він відкрив рота у бажанні додати більше деталей до претензії, але передумав, скосивши очі на Ярину з Марією. Не хотілось, щоб вони стали випадковими свідками емоційних сцен.

— Я сказав, що займуся цим. Не треба десять разів повторювати, — Сергій вимкнув кавоварку. Він взяв чашку, зробив кілька ковтків несолодкої кави й поморщився так, ніби її силою влили йому до рота.

Андрій насупився й похитав головою, але більше нічого не додав.

— Я зараз на роботу, — Сергій поставив брудну чашку до інших у раковині та поправив краватку, що занадто стискала його горло. — Ти зі мною?

— Ні, я пізніше під’їду. До обіду треба ще встигнути на зустріч, — Андрій втомлено зітхнув, та вже за мить напружився і скосив підозрілий погляд на чистий костюм. — А чого це ти сьогодні вчасно плануєш бути? Що трапилось?

— Справа померлого прокурора, — Сергій не став заглиблюватися в деталі поза конфіденційними стінами.

— То ось, чого ти такий вигладжений сьогодні, — в очах Андрія промайнуло спокійне розуміння, до якого додалась похмурість. — Які перспективи? Проблеми будуть?

— Ні. Я вже казав, що нашої провини немає. Я з усім розберусь, — але не встиг Сергій зірватися з місця й попрямувати до дверей, як Ярина обережно смикнула його за край піджака. Вона зіщулилась на стільці й підняла на нього сповнений невпевненої надії погляд.

Він втомлено закотив очі й повернувся обличчям до Андрія:

— Ярина хотіла запитати, чи ти можеш взяти її на роботу. Чи на стажування. Чи відмовити. Як тобі зручніше.

Не встиг розгублений неочікуваним запитанням Андрій вигадати відповідь, як Ярина знову потягнула тканину піджака і звернулась саме до Сергія:

— А можеш взяти мене з собою? Подивитися, що там і як.

— По-перше, це конфіденційна справа і…

Ярина легковажно знизала плечима і схилила голову набік:

— Та я ж не дуже розумна, я все одно нічого не зрозумію у ваших юридичних документах та обговореннях, — якщо його професія дійсно цікава, можна було б на неї вступити після отримання диплома зі спеціальності, якою вона не планує займатися ніколи.

Сергій мав безліч аргументів, які міг протиставити цьому проханню. Він і сам до кінця не зрозумів, яким чином Ярина опинилась в його автомобілі й чому на вході похмурої будівлі він сказав, що вона його стажистка. Однак, як Сергій і припускав від початку, вона лише дратувала та заважала займатися справами.

Вони вже хвилин п'ятнадцять вдвох сиділи в погано освітленому приміщенні без вікон, але з комп’ютером, кількома шафами та старою лампою під стелею. Сергій скосив на Ярину недобрий погляд, відклав один з документів й уїдливо поцікавився:

— Ти знаєш, що забагато хліба в раціоні шкодить фігурі?

— Я від учора нічого не їла, — вона знічено знизала плечима, але жувати бутерброд, який Марія дбайливо загорнула у фольгу, не припинила. — Можу собі дозволити в рахунок вечері та сніданку.

— Це безумовно так, — Сергій дивувався власній витримці. Він ще вдома відчув, що наблизився до межі, й не розумів, чого досі не вибухнув емоціями. — Але, будь ласка, припини кришити над документами, — Сергій демонстративно струснув крихти з паперу. — Ми в морзі, врешті решт!

— В якійсь коморі. І ти сам заборонив мені їсти у машині, — вона ображено шмигнула носом.

Цієї миті він усвідомив, що не може взяти свавільну Ярину на важливу справу, що чекала на нього після цього. Він задумливим поглядом окинув похмуре приміщення. На думку одразу спала ідея, як на кілька годин позбутися проблем.

Ввечері після завершення робочого дня Андрій зустрів виснаженого Сергія біля дверей клініки. На гострій вилиці останнього виднілася слабка подряпина.

— Як ти? — співчутливо поцікавився Андрій.

Сергій відмахнувся та зупинився біля машини з цигаркою в руці.

— Нормально. Софа вже в окремій палаті. Тобі повідомили? — він закурив.

— Так, я назначив аналізи. Завтра ще кілька обстежень, і тоді остаточно матимемо уявлення про стан її здоров’я.

Андрій скривився, коли вітер скерував пари диму в його бік.

Сергій поморщився та відчужено глянув на дорогу:

— Яке там здоров’я.

Андрій помовчав. 

— Скажи, — він не знав, як обережніше довідатися, чи не повернувся брат до колишніх згубних пристрастей, — ти її так швидко знайшов, тому що…

—  Я не збираюсь тобі звітувати, — холодний тон не приймав жодних заперечень.