Глава 4. Чай

Ярина вдяглася у висохлий за ніч одяг та сіла на край ліжка в очікуванні повернення Сергія або Андрія. Минуло десять хвилин, а вона залишалась в чужій кімнаті на самоті. Почали закрадатися підозри, що серйозна сімейна розмова найближчим часом не завершиться.

Ярина вирішила зануритися в безмежний всесвіт інтернету, підвелася й підійшла до невисокого столика біля крісла, де вночі залишила смартфон. Вона взяла його до рук й поглянула на хаотично розкидані на поверхні тумбочки документи. Ярина скосила погляд на двері й прислухалась до віддалених голосів. Судячи з суворих інтонацій та підвищених тонів — або ніхто не вийде з кухні ще довгий час, або ж будь-якої миті хтось може грюкнути дверима і влетіти сюди.

Цікавість виявилась сильнішою за невизначеність. Ярина схилилась над незрозумілими паперами. Сергій сам залишив її у своїй кімнаті, тому мав бути готовим до будь-яких наслідків. Можливо, хоч як помітить зникнення важливої інформації, то нарешті влаштує прибирання.

Вистачило кількох хвилин, аби зрозуміти дві важливі речі. Перша — колупатись в чужих документах доволі нудна справа. Друга — печатки на більшості документів належали відомій приватній клініці. Ярина задумливо потерла підборіддя й з ногами забралася на крісло, на якому принагідно звільнила місце, скинувши речі господаря на підлогу. 

Та не встигла Ярина проаналізувати отриману інформацію та вирішити, що з нею робити, як Сергій відчинив двері. Він зупинився на порозі й кілька секунд відчужено вивчав нову купу ганчір’я посеред кімнати.

— Ти скинула мої речі? — Сергій підняв ліву брову.

— Цій кімнаті гірше не стане, — Ярина занурилась у роздуми й досить байдуже відмахнулась, проте за мить здивовано поглянула на нього: — Тобто, серед купи мотлоху тобі вдалося помітити настільки мізерні зміни?

— Я завжди все помічаю, — його погляд на кілька секунд затримався на її обличчі. Зрештою, він прикрив очі та втомлено похитав головою.

— Все добре? — Ярина насупила брови й відчула муки совісті. Врешті-решт, її впустили на ніч та врятували від вибуху. А вона віддячила тим, що додала більше безладу до загального хаосу. — Я можу підняти, — Ярина прикусила губу й спустила ліву ногу на підлогу, коли помітила, як Сергій скривився та відмахнувся від пропозиції.

— Все гаразд, — його явно турбувало щось інше. Він почав оглядати предмети на тумбочці та підлозі й намагався згадати, куди закинув цигарки.

— Добре… Слухай, — Ярина вирішила не лізти до душі, яка не бажала ділитися переживаннями, — я тут випадково краєм ока побачила документи на тумбочці. Я так розумію, ти працюєш в клініці на Подолі?

Сергій ледве не впустив пачку цигарок, яку підняв з підлоги, й скосив на неї похмурий погляд:

— Що ти хочеш?

— Ну, — Ярина підвелась та зупинилась навпроти нього, — розумієш, я скоро закінчую університет, — вона нервово закусила губу та заправила за вухо рудий локон, що золотаво виблискував на сонці. — Моя спеціальність трохи дотикається до медицини. Ось я і хотіла дізнатися, чи можна якось…

Її нахабство навіть відірвало увагу Сергія від власних турбот:

— По-перше, скоро — це коли?

— За три роки.

— По-друге, — її піднесений настрій чомусь вперто не передавався повітряно-крапельним шляхом, — наявність дитячого відділення не робить акторів, аніматорів та клоунів дотичними до медицини.

— Яких клоунів? — Ярина ображено насупилась і зціпила зуби. — Я майбутній біомедичний інженер.

Сергій похитав головою та беземоційно видихнув:

— Боже, бережи пацієнтів, яких лікуватимуть апаратурою, що пізнала твою руку.

— Відмовити можна було і ввічливіше, — Ярина шмигнула носом, схрестила перед собою руки та різко опустилась в крісло. — Я правда не розумію, чого ви такі грубі, — вона навіть не сподівалася, що її тихе ображене буботіння почують. — Я ж ніколи до вас перша не ходила. Я б навіть не познайомилась з вами через власне бажання. Навіщо, навіщо так…?

Сергій прикрив верхню частину обличчя долонею та приречено опустився на край ліжка.

— З питаннями стосовно роботи чи стажування звертайся до Андрія, гаразд? Він власник. Я займаюсь виключно юридичними питаннями.

— Справді? Можна? — її настрій змінювався зі швидкістю світла. Ймовірна згода ніби запалила прихований вогник в зелених очах.

Кілька секунд він мовчки дивився на неї, після чого тяжко зітхнув:

— Ти можеш поговорити з ним. Я аж ніяк на його відповідь впливати не збираюсь.

— Сергію, мама пішла, я хотів би… — до кімнати повернувся Андрій, якого різко пересмикнуло, коли він побачив Ярину. — Господи, ти ще тут.

— Взагалі-то, ви самі запропонували мені залишитися, — вона з-під лоба ображено зиркнула на нього.

— Нам треба поговорити з Сергієм наодинці, — він стиснув дверну ручку й сперся об одвірок. — Може, вип’єш чаю? На кухні якраз у чайнику заварився зелений, — Андрій не міг сказати напряму, щоб вона пішла геть й не заважала серйозним розмовам.

Ярина одразу зрозуміла натяк, але не стрималась від ображеного бурмотіння:

— Я п’ю чорний.