Глава 77. Диван

— А якщо, — Ярина почухала вилицю, — припустімо, це запрошення вбивці… І якщо він побачить, що я не сама, то знову втече?

Костянтин кілька секунд мовчки дивився на неї. 

— Вважаєш за краще, щоб у нас не було не тільки імені вбивці, а й тебе?

Вона закотила очі та ще раз оглянула підлогу, перевіряючи, чи всі речі зібрала:

— Чого ти нагнітаєш? Це все ще може бути запрошення від Максима.

— Він втратив голос чи загубив телефон?

Ярина й сама мала сумніви, що хтось може так клінічно запрошувати на побачення чи зустріч, але готова була відстоювати будь-яку думку, яка продовжить суперечку з Костянтином. А можливо, й спровокує його на відвертість.

— Ну, він романтичний. Це може бути сюрприз.

Костянтина аж перекосило. Звісно, романтичний. Як інакше затягувати жінок в ліжко? 

— То подзвони й запитай, чи це сюрприз.

Вона намотала пасмо волосся на палець й критично оглянула його:

— Але тоді це вже не буде сюрприз…

— Ти думаєш про смерть? Розриваєшся між різними варіантами самогубства?

Ярина ображено насупилась й скривила носа.

— Дивись, я хочу туди піти, — зрештою, їй було цікаво побачити, де стільки часу проводить її романтичний партнер. — Якщо це Максим, то все класно. Навіть, якщо він мене не запрошував, мені цікаво подивитися, де він працює. А якщо це не він, то хтось хотів, щоб я там була в той час. Або навіть не я. Тут наче ніде не написано, щоб я тримала рота закритим чи прийшла сама. 

— Гаразд. Але я розповім Сергію. Поїдемо завтра всі разом.

В першу секунду хотілось нагадати, що сьогодні від них було небагато користі, але за кілька секунд аналізу останніх подій дійшла висновку, що вони таки могли відлякати переслідувача. Тому вона кивнула:

— Домовились. 

Наступного дня о п’ятнадцятій на п’яту Костянтин заїхав за нею та Сергієм й повіз їх до клініки Максима. 

— Якесь знайоме місце, — Ярина задумливо торкнулась нижньої губи пальцем, коли Костянтин припаркував авто.

— Ти тут була.

Вона критично оглянула вулицю, скривилась та заперечно похитала головою:

— Не була.

Костянтин дістав ключ запалювання та перевів на Ярину, що сиділа на місці біля водія, важкий погляд.

— Наче ж казали, що струсу не було.

Її брови поповзли вгору, а на обличчі відбилось впізнавання:

— А, точно! Це ж сюди ти мене… 

— Угу, — він відчинив двері й вибрався з авто.

За хвилину всі троє увійшли до клініки. Сергій, який до того був підозріло мовчазним, невдоволено озирнувся, вивчаючи стіни приміщення:

— У нас кращий ремонт.

— Його кабінет на другому поверсі, — знехотя буркнув Костянтин, коли помітив як Ярина вдивляється в кабінети та коридори. — Ми поки роззирнемось тут, а ти можеш піти за ним.

Ярина кивнула, піднялась сходами нагору й безперешкодно знайшла кабінет з ім’ям та прізвищем Максима. Вона негучно постукала. 

— Заходьте!

Ярина обережно зазирнула до кабінету. Максим підняв голову й розгублено розкрив рота. Він швидко підвівся, зняв окуляри, відклав їх на стіл та рушив до неї назустріч.

— Ярино? Що ти тут робиш? — Максим легко обійняв її на порозі, швидко затягнув всередину та причинив двері. 

— Та от, вирішила зайти, подивитися, як ти працюєш, — вона ніяково посміхнулась та знизала плечима. Не казати ж з порогу, що знайшла дивну візитівку ще й притягнула з собою Сергія та Костянтина. — Не знала, що ти носиш окуляри.

Він всадив її на диванчик біля стіни та ніяково усміхнувся:

— Тільки коли треба щось прочитати. Це погано?

— Ні, звісно, ні. Ти в них такий серйозний.

— А без них – ні? — Максим з посмішкою спостерігав за замішанням Ярини.

— Ні, я не, — вона замовкла, коли помітила глузування в примружених очах. — Ні, ну, якщо порівнювати з твоїми фотографіями в інстаграмі, — вона похитала головою та розвела руками.

Максим збентежено завмер.

— Вчора побачила? 

— Так. Але найцікавіше не встигла, бо коли дійшла до фотографії біля басейну, обліковий запис став приватним, — на десять секунд запанувала ніякова тиша. — Ти від мене приховав сторінку?

— Ні, я, — він похмуро видихнув та відвернувся. — Давно варто було це зробити. Але я кілька років тому видалив додаток й просто забув про неї, — Максим серйозно глянув на Ярину. — Я більше не такий, яким був.

— Гаразд, — вона легко знизала плечима. — Але якщо що, я в будь-якому разі не бачу в цьому нічого поганого, — Ярина відкинулась на спинку дивана та награно зітхнула. — Більше поганого я бачу в приховуванні, аніж просто в минулому чи…

Двері без стуку різко відчинилися й до кабінету увійшов Костянтин, а за ним і Сергій.