Глава 76. Візитівка

Чоловік, який йшов за Яриною, притримав двері й трохи зачекав, аби вона піднялась сходами, викликала ліфт та зайшла до кабіни, в якій було б важче опиратися. Він не побачив в темряві, що та навіть не дійшла до ліфта, а залишилась повзати по підлозі та збирати монети й купюри по одній-дві гривні, які відкладала на проїзд. 

Чоловік нечутно переступив поріг під’їзду. Він майже одразу перечепився через Ярину й полетів прямо в сходи.

— Боже! — Ярина перелякано зсутулилась, примружилась та невпевнено вдивилась в темряву. — З вами все гаразд? — слабкий голос здригнувся. — Пробачте, будь ласка… — вона морально готувалась до того, що на неї кричатимуть. 

Ярина дістала телефон, увімкнула ліхтарик та посвітила на спину чоловіка, чию голову накривала недоречна до погоди відлога. Раптом з його кишені долинув стандартний дзвінок. Чоловік повільно підвівся, дістав з кишені смартфон, скинув виклик… й побіг сходами нагору.

Ярина розгублено насупилась. Це точно нормальна реакція? Хіба, що… він хотів приховати особистість або те, що був тут?

Ярина нервово закусила губу та повільно випросталась. Коліна тремтіли. 

Чорт, чорт, чорт! Поліція так швидко не приїде, а до Костянтина чи Сергія вона без грошей не додзвониться! Та й що вона скаже поліції? Що людина, яка перечепилась через неї, побігла сходами?

Неочікувано ця думка навіть заспокоїла. Може, вона себе накрутила? Можливо, це лише сусід з соціофобією? А вона через останні події стала занадто помисливою. 

А може й ні. Швидкі кроки віддалялися, але на душі було неспокійно. Хтозна, чи не чекатимуть на неї біля ліфта чи квартири. 

Ярина тихо вийшла на вулицю та знову подзвонила в домофон.

— Тут хтось підозрілий в під’їзді, — негучно пояснила вона, коли її гості мовчки зняли слухавку. — Побіг сходами нагору. Ви там, може, вийдіть до ліфта чи сходів… 

Зв’язок роз’єднався. Вона знову набрала номер своєї квартири.

— Я не знаю, що ви там вирішили, але впустіть мене назад до під’їзду. Поки мене ще з вулиці не викрали. 

Двері відімкнулися й домофон мовчки вимкнувся. Ярина навшпиньках дійшла до ліфта й натиснула на кнопку. Коли раптом кроки згори почали наближатися!

Боже, боже, боже! Що робити? Тікати? Але куди? Якщо вона вибіжить на вулицю, то там може бути й авто, куди легше буде її затягнути! Але й сходами назустріч бігти якось страшно. За необхідності самозахисту вона зможе хіба що кинути телефон або рюкзак в зловмисника.

Ярина не знайшла кращого варіанту, окрім як подзвонити у двері всіх сусідів на першому поверсі. Але двері ліфта відчинилися раніше. Вона заскочила всередину та почала нервово тиснути на останній поверх та кнопку закриття дверей, щоб не перетнутися зі зловмисником, якщо той чатує на неї біля квартири. 

Залізні двері з’їхалися, кабіна рушила… і за кілька секунд світло згасло, а ліфт зупинився.

Ярина перелякано завмерла. Це в будинку відімкнули електрику, ліфт сам зламався чи її вже як сардину намагалися дістати з кабіни?

Секунд десять нічого не відбувалось. Вона обережно натиснула на підгорілу кнопку виклику диспетчера, але нічого не сталося.

Вже починати кричати та кликати на допомогу чи краще не привертати увагу можливого зловмисника?

На смартфоні, який вона стискала в руці, висвітився вхідний виклик. Ярина його прийняла та пошепки озвалась:

— Алло?

— Привіт, я писав тобі, але ти не відповіла. Я вирішив набрати та дізнатися, чи все гаразд та, чи ти вже вдома?

— Майже, — негучно пробурмотіла Ярина, аби не привертати увагу до людей за межами кабіни. — Ти дуже вчасно. У мене все гаразд, але можеш, будь ласка, набрати Костянтина та сказати, що я застрягла в ліфті?

Максим помовчав. 

— Костянтина? — його голос спохмурнів. — Він теж зараз там? 

Ситуація набирала не дуже привабливих обертів. Проте Ярині не хотілося зізнаватися, що вона збрехала, коли знала, що їде назустріч небезпеці.

— Я ж кажу, їхні з Сергієм стосунки дуже дивні. Всюди парою ходять.

Максиму не сподобалось таке пояснення, і він прохолодно видихнув:

— Чому сама не зателефонуєш?

Ярина тяжко зітхнула та ніяково пробурмотіла:

— У мене гроші на телефоні закінчилися.

На кілька секунд запанувала тиша. Тільки на фоні досі хтось бігав сходами. 

— Зрозумів. Зараз наберу Костянтина.

Проте варто було Максиму скинути виклик, як той, про кого вона казала, зателефонував їй сам.

— Де ти? — різкий голос.

— В ліфті. Застрягла. Можеш кудись зателефонувати, щоб мене витягли? Тут кнопка диспетчера не працю… 

— Чекай, інший виклик, — Костянтин поставив її на паузу та відповів Максиму. 

— Привіт. Ярина просила зателефонувати тобі й сказати, що вона застрягла в ліфті. 

Костянтин, який до того кілька хвилин бігав сходами у пошуках Ярини, ледь чутно цокнув язиком. Виходило, поки він нервував та шукав її, вона мило щебетала зі своїм хлопцем.