Глава 74. Ключі

У квартирі було настільки чисто, що дивно як Максим не попросив її зняти запрані шкарпетки та інший одяг при вході. 

Хоча, може, то в коридорі був не напад пристрасті, а натяк?

— У мене є ще кава, вино, сік. Здається, було мартіні.

— Ні, дякую. Краще чай.

Ярина ніколи не любила та не вірила у казку про Попелюшку, яку почала нагадувати ситуація. Проте вона обожнювала Русалоньку. Кажуть, що іноді люди в дорослому житті відіграють ролі улюблених персонажів дитинства. І що б це могло пророкувати? Все життя мовчати про почуття до принца Костянтина та намагатися влитися в його близьке оточення через брата? Чи влізти до багатого королівства принца Максима, але не мати можливості сказати хоч слово, оскільки вона з її фінансовим станом ніхто та не має права нічого вирішувати? Або і те, і те одночасно…

Другий сценарій нагадував стосунки із заможною та аб'юзивною людиною. Максим ніби мав адекватний вигляд, але занадто багато людей про нього погано відгукувалися. Можливо, вона впритул не помічала чогось очевидного? Та й хіба можливо заробити такі статки чесною працею? Навіть будинок Костянтина мав скромніший вигляд.

— Я поставлю чайник. А ти можеш влаштовуватися, де тобі зручніше, — Максим розірвав обійми, кивнув на величезний кутовий диван посеред кімнати з невисоким столиком перед вікном з видом на місто та зник в широкій арці без дверей позаду. За хвилину долинув стандартний шум роботи електричного чайника.

Відкладати розмову про рід діяльності Максима було вже нікуди. На противагу пропозиції залишитися в кімнаті, Ярина увійшла до просторої сучасної кухні з купою сучасної техніки на довгому столі під стінкою. Вона обережно всілась на високий стілець без спинки та сперлась ліктями на високу мармурову стільницю, що розділяла їх з Максимом, який вже з баночки насипав до білої чашки листя чаю.

— Ти ніколи не розповідав про свою роботу, — принаймні Ярина сподівалася, що це було так, а не вона як завжди все прослухала. — Чим саме ти там займаєшся?

— Ой, — він посміхнувся та протягнув так, ніби його запитали про щось дуже нудне. — Управління, організація, звіти, документи… Все, що потрібно для успішної та безперебійної роботи клініки. Конкурую з Андрієм, простими словами, — він набрав у склянку води з диспенсера в холодильнику. Ярина таку техніку тільки в магазині бачила. — Хочеш води?

— Ні, дякую. — вона хитнула головою й помовчала у спробі підібрати правильні слова. — Слухай, я не хочу тебе образити, але, — Ярина закусила губу та нервово потерла пальці. — Як я зрозуміла з тієї розмови на кухні, Костянтин якось не дуже ставиться до того, чим ти займаєшся. Але ж це… Це не зовсім про управління та організацію? — вона не знала, як ще м'якше запитати, як саме він порушує закон.

Секунд десять Максим непорушно стояв, після чого зробив кілька ковтків та відставив склянку зі стуком. Він повільно сперся руками на стільницю та серйозно глянув на Ярину.

— Ти дійсно хочеш знати правду?

Ярина кілька секунд вагалась, але зрештою впевнено кивнула. 

— Гаразд, я розповім, — він опустив очі на стільницю. Його вуста смикнулися. — Люди хворіють. Щодня. Не завжди та не всім можливо допомогти. Але іноді питання можна вирішити грошима. Є багато надзвичайних лікарів, але через щільний графік до них неможливо потрапити. Є дивовижні хірурги, але щоб потрапити на їхній операційний стіл, треба вичекати чергу, на яку може не бути часу. В моїй клініці люди з грошима можуть отримати те, чого не змогли б отримати без стандартної процедури. Це ті ж операції, що проводять по всій країні в різних містах, але у дещо пришвидшеній формі. Я допомагаю зійтися людям, які мають проблеми та гроші на вирішення, з тими, хто не має грошей, але може їх вирішити. 

Ярина мало, що знала про цю сферу. Як не дивно, враховуючи її спеціальність. Звучало не дуже добре… Але й не настільки погано. Ну, допомагає Максим обходити бюрократію та пришвидшує якісь процеси. Хіба погано, якщо всі від цього тільки виграють?

— Все нормально? — він дивився їй прямо в очі. 

Але відраза Костянтина не давала спокою. Якщо він й сам злочинець, в чому тоді полягала проблема? Чи справа вже в її моральному компасі, який через кримінальне оточення починав давати збій?

Ярина кивнула. Вона хотіла натягнуто посміхнутися та закрити тему, але питання вирвалося саме:

— А чому ти погано ставишся до того, що робить Костянтин?

Максим здивовано підняв брови:

— А ти до цього добре ставишся? Викрадення, крадіжки, фінансові махінації. Я допомагаю людям. А він що робить?

Ярина задумливо почухала вилицю вказівним пальцем. Почути б ще версію Костянтина.

У повітрі зависло напруження. 

— Ти любиш тварин? — Максим допив воду та зі стуком відставив склянку.

Ярина здивовано підняла голову та щиро посміхнулась:

— Так, звісно. Хто ж їх не любить? — вона й не думала, що в цій патологічній чистоті може ховатися тваринка. Але можливо, в якійсь з кімнат відпочивало маленьке кошеня чи цуценя?

— Ходімо, — він кивком запросив її за собою крізь арку. — Познайомлю тебе з Дамбі.

В кімнаті у світло-блакитних тонах вона зупинилась навпроти багатоповерхової клітки на комоді та не знала, яку емоцію відтворити, аби приховати справжню.